Розділ 16

   Зупинилися біля мотоцикла, Соломія спробувала якось викрутитися, щоб не їхати на пляж. Сказала:

−  Давіде, а-а... Може не їдьмо зараз до моря? Сьогодні вже трохи пізно і... Я не маю купальника. А їхати десь купувати, чи додому по нього, надто довго. Може іншим разом поплаваємо? Давай краще просто покатаємося ще. Знаєш, мені сподобалося їздити на мотоциклі. Якщо ти не проти, що я так сильно чіпляюся за тебе, — хихикнула. Хлопець теж.

−  О, ще й як проти. Мало не видушила з мене все, що могла. Добре, що то було до обіду. А зараз... Ой не знаю... — смішно погладив свій плаский живіт. — Я так наївся...

  Дівчина ніяково засміялася.

−  Ну, то я буду триматися за ту ручку ззаду. Добре?

−  Не добре, — пригорнув Соломію до свого тіла. Грайливо зазирнув в очі. Погладив її по волоссі зібраному в довгий, пишний хвіст. — Тримай мене завжди так міцно. Не бійся. Я пожартував. Міко, якби ти знала, як мені подобається, коли ти обіймаєш мене, коли так близько. А ще більше люблю, коли ти спереду. От так... — притулив дівчину до себе, ніжно потерся носом об її щічку, торкнувся губами уст. Невагомо, тільки трошки, мов пір’їнкою. Соломія мимоволі облизалася, ледь привідкрила губи. Давіде посміхнувся, задоволено муркнув:

−  У-м-м... Моя дівчинко... Дай свій ротик,— смачно поцілував Соломію. Повільно, ніжно, а далі гарячіше. Губи обох прагнули зливатися в пристрасному танці. Ще і ще... Смакувати, насолоджуватися дотиками, які збуджували всі найсильніші бажання. Хлопець жадібно зминав наречену в обіймах і хрипко проказав між поцілунками:

−  Міко, ти неймовірна... Моя розкіш... Як я хочу щоб ти була ціла моя. Повністю. Цілодобово. Сміливо. Хочу роздягати тебе. Одягати тебе, як принцесу, а потім знову роздягати і цілувати кожен сантиметр твого розкішного тіла. Ти мій наркотик, красунечко.

−  А ти мій... — ледь чутно видихнула Соломія.

   Серце билося, як шалене, п’яніла від задоволення. Як же хочеться залишитися в цих теплих руках назавжди. У владі цих палких уст, вічно слухати цей голос. Віддаватися йому без сумнівів і докорів сумління. Стати його коханою дружиною. По-справжньому. Але ж...

   Тверезі думки час-від-часу поривалися в голову Соломії, намагалися переконати її бути стриманішою з чужим нареченим, але хаос почуттів зводив усе нанівець. Серце виривалося до хлопця, який всім своїм тілом і ставленням повністю полонив її. Змушував знову забувати про всі «не можна», ставати на пальчики і тягнутися до тих солодких губ, які так швидко запалюють у ній найглибші відчуття. Горнутися до високого, сильного чоловіка, з яким почувалася, як ніколи безпечно, затишно, мило, просто чудово. І як від всього цього відмовитися Соломія вже не знала. В якийсь момент вирішила просто відпустити ситуацію і насолоджуватися, доки не приїде Міка. А там видно буде.

−  Поїхали, красунечко, — запросив на мотоцикл Давіде, неохоче відпускаючи Солю з обіймів.

   Подав їй шолом. Дівчина всміхнулася і одягла його на голову. Сіла на заднє сидіння розкішного байка. Навіть не питала, куди вони їдуть. Хай... Як буде, так буде. Згадка про те, що Міка приїде зовсім скоро викликала у Солі пекучу тривогу. І лиш поряд з Давіде ця тривога поступалася місцем радості, задоволенню. Тож, поїхали.

   Хлопець трошки покатав Соломію дуже мальовничими селами і полями, а потім виїхав на досить високий пагорб. Зупинився, залишив мотицикл, а далі повів наречену за руку на вершину. З висоти пагорба відкривається неймовірний пейзаж. Внизу синіє море, яке плавно переходить в блакитне небо. По гладкій поверхні вод, не поспішаючи, плавають невеликі яхти і більші човни. Здається, тут справжній рай. Жодних бід і метушні. Тільки краса і насолода.  В дівчини аж дух перехопило!

−  Господи, як тут чудово! — вимовила, вдивляючись у далечину.

   Легенький, свіжий вітерець пестить обличчя. Так добре...

−  Я знав, що тобі сподобається. Посидимо тут трошки? — задоволено проказав італієць. Звісно, Соломія зраділа.

−  Чекай, я дещо принесу, — сказав Давіде.

   Невдовзі молоді люди сиділи на вершині пагорба, застеливши скелю маленьким карематом. І не просто так сиділи. Виявилося, що в кобурах мотоцикла знайшлася ще й пляшка вина і невеличкі срібні бокали. Соломія навіть не думала відмовлятися, хоч зазвичай не має бажання пити навіть легкий алкоголь. Але той вечір був наче створений для того, щоб от так посидіти, вдихаючи свіже морське повітря, порозмовляти. Розслабитися і подумати про серйозне.

  Поступово наречені розговорилися і Давіде поділився:

−  Знаєш, зараз мені дуже подобається от так сидіти, насолоджуватися природою, вином, гарною дівчиною в обіймах. Просто поговорити, нікуди не поспішаючи.

−  Зараз? А раніше ти не дуже таке любив? — запитала Соломія.

−  Угу... — всміхнувся. — Раніше я... Якщо чесно, був період, коли я зовсім не замислювався над серйозними речами, був, як вітер. Жив розвагами.

  Дівчина стиснула губи. Прикро було таке чути. Мимоволі напросилося питання:

−  Ти... Що ти робив? Їздив десь по клубах? В тебе було багато дівчат? Тільки чесно, прошу тебе.

   Хлопець опустив очі, потім відпив ще ковток вина, помовчав. Соля вже пошкодувала, що запитала. Може він образився? Зрештою, їй і так з ним не жити, навіщо докопуватися до минулого чужого хлопця?