Розділ 15 

  Снідати Соломії довелося самій. Тобто, їла теплого круасана з кавою тільки вона, бо всі інші, як виявилося, вже посмакували ранкову каву і до кави. Батьки поїхали кудись по справах, а вдома залишилися тільки наречені, Ріко з нянею, хатня працівниця і Сальма. Підбігла до господаря, який сидів дивився, як дівчина їсть і з теплотою розповідав їй про свою бабусю Ракеле.

−  О, моя красуня... Ти вже здорова? Як справи, кудлата? — почав примовляти до собаки італійською, легенько тармосити її довжелезні дреди.

  Соломія всміхнулася, швидко доїла і присіла ближче до пса.

−  Можна і мені погладити? Не вкусить? — запитала хлопця.

−  Ні, не думаю. Вона дуже спокійна. Дай руку, — грайливо всміхнувся, взяв руки дівчини, занурив разом зі своїми долонями у довгі шнури з шерсті. Почав ніжно рухати.

−  О, як класно... Супер. Так тепленько, — з захопленням проказала Соля. Ніколи ще не відчувала чогось подібного.

   Далі бавилися з Сальмою, розмовляли з Давіде. Так мило... Але невдовзі дівчину почав стискати жаль. Пригадала свого пса, Бурика. Він, бідолаха зараз... Ох... Як він там? Так закрутилася з тією авантюрою, що і додому вже кілька днів не дзвонила. Хтозна, що там батько, собака. Так зашкребло на серці, жах. Треба сьогодні обов’язково подзвонити до Олі і до бабусі.

 − Гаразд, пішли, красунечко. Нам пора. Ще покажу тобі дещо, — невдовзі сказав Давіде. Соломія зраділа цьому. Бо ще трохи і він помітив би, що вона ледь не плаче.

   Вийшли на двір, далі хлопець повів наречену показати свою гордість — гараж з кількома класними авто і трьома потужними мотоциклами. Один великий, спортивний Дукаті, ще один трохи менший, кросовий. А третій...

−  Ва-у!!! — не стрималася Соломія. — Та це не мотоцикл, а цілий корабель! Який розкішний! — емоційно сказала, побачивши великого, ідеально розцяцькованого, блискучого Харлея Девідсона. В кращих традиціях байкерів агрегат оздоблений двома зручними, шкіряними сидіннями, такими ж кобурами по боках. З ручок керма звисають шкіряні китиці. Весь корпус, бак, двигун — все відполіроване до сліпучого блиску. Не мотоцикл, а витвір мистецтва. Мрія будь-якого любителя залізних коней.

   Хлопець з гордістю посміхнувся. Застебнув куртку. Підморгнув Соломії.

−  Поїхали? — взяв до рук шолом, інший протягнув їй.

   Дівчина засміялася. Трошки розгубилась. І хочеться і колеться.

−  А-а... Я... Не маю такого костюма, як в тебе. Хіба так можна?

   Чомусь стало страшнувато їхати в шортиках і футболочці. Це ж, напевно холодно буде. І взагалі...

−  То давай купимо тобі костюм. Тут не дуже далеко. Сідай, крихітко, тримайся за мене, або за ту ручку ззаду, — наполіг Давіде, показав де триматися. Соля послухалася, одягла шолом. Наречений завів двигун, той загуркотів на цілий великий гараж. Солідний, характерний для таких байків звук. Ох... Аж мороз по шкірі. Посідали, дівчина міцно обійняла Кальярі за талію. Рушили.

−  А-а! — неголосно крикнула з переляку. Ніколи ще не каталася на мотоциклі, а тим більше на такому. Виїхали з подвір’я, акуратно проїхали кількома вуличками, а далі почалася рівна траса. О, тоді Соломія зрозуміла, що до тієї миті вона ще слабо трималася. У-х! Тепер вчепилася за хлопця, як рак. Мало не задушила, бо Давіде додав газу і помчали вперед. Вітер свище по колінах, ух!

   Коли зупинилися біля магазину одягу, дівчина ледве злізла з того залізного коня. Ноги-руки трусилися, як не знати що. Давіде засміявся. Спитав:

−  Жива?

−  Угу... — теж зі сміхом, але тремтячи всім тілом відповіла. Хоч страшно, але весело. Аж сама з себе здивувалася. Сподобалося.

−  Ти звикнеш. Не бійся. Я дуже обережно катаюся, не треба хвилюйся.

−  Добре...

   Пішли, купили для Соломії класний шкіряний комбінезон, який повністю закриває ноги, руки, все, крім голови. В такому образі дівчина відчула себе значно впевненіше і... Якось дуже класно. Особливо, коли Давіде зайшов до примірочної і сказав:

−  О, моя солодка, яка ж ти неймовірно сексуальна в тому комбінезоні... — засунув за собою шторку і обійняв дівчину. Легко притиснув до стіни спиною. Соломія почервоніла, хихикнула. Чоловічі долоні м’яко ковзнули по гладенькій шкіряній одежині на пружні сіднички. Легенько стиснули їх. Потім жартома запитав:

−  Сонечко... Чому ти така спокуслива? Така жадана і така недоступна... Вся, як в броню закована. Чи не вся? — лукаво підморгнув, випробовуючи межі доступу. Потягнув застібку блискавку на грудях Соломії донизу. Очам хлопця відкрилися пишні дівочі груди у кремовому бюстгальтері, як два ніжних персики. Давіде примружив очі, солодко застогнав:

−  О-о-х... Моя розкішна... Міко, ти мене з розуму зводиш. Я ж... О, маленька, ти така спокуслива... — гарячі губи хлопця опустилися на шийку Соломії, нижче, ще нижче. Поміж груди. Ланцюжок з ніжних поцілунків змусив дівчину тихо ахнути. По тілу пробігло тремтіння

 −  О, Давіде... — обійняла хлопця, не в силах опиратися його губам.

−  Сонечко, а може їдьмо не до бабусі, а в інше місце? — лукаво хихикнув, ковзаючи долонями по стрункому тілу обтягнутому ніжною шкірою.

−  Ні, до бабусі, — ніяково засміялася Соломія.