Розділ 14

  Прокинулася Соломія на якомусь широкому ліжку у незнайомій спальні. Озирнулася довкола. Шок! Де ж це вона? Ой-й... Ледве згадала, що було вчора ввечері.

   М-м-м... Солодко потягнулася. Знову заплющила очі і віддалася солодким спогадам. Як було чудово... Найкращий вечір у її житті.

   Мабуть. Якщо не враховувати того, що Давіде ледве не дістав інфаркт від надміру емоцій. Пригадалося, як пів ночі цілувалися, мило балакали в машині на березі моря, під супровід шуму хвиль. Повикладали ноги на сидіння, зручно пригорнулися одне до одного і насолоджувалися особливими враженнями.

   Під впливом емоцій Соломія поділилася з нареченим своєю мрією. Коли Давіде запитав, куди б вона хотіла поїхати у медовий місяць, дівчина не знала, які бажання Міки, тож розповіла про власні. Сказала, що мріє побачити ті захопливі місця в Андах, де літають кондори. Любить слухати музику Лео Рохаса і дивитися чудові відео, на яких показано ті неймовірні гори, річки. Височезні водоспади, від яких перехоплює дух. Найвищий у світі водоспад Анхель, або інші, Ігуасу, наприклад. От би побачити ті місця на власні очі. З висоти глянути на все очима могутнього кондора, який ширяє над тими просторами.

   Давіде, хоч і не остаточно погодився, але сказав, що подумає над тим, аби виконати цю мрію «Міки». Дівчина зраділа і засмутилася водночас. З одного боку приємно, що хлопець готовий подарувати їй таку розкіш, прислухається до бажань нареченої, а з іншого... Це ж не їй...

   А, що ще було вчора? Потім вони поїхали додому і...

   Раптом подзвонила Міка. Соля перелякано сіпнулася на ліжку, натягнула на себе вище покривало, наче мажорка побачить її зараз.  Відповіла:

−  Слухаю.

−  Ну, привіт, Соломіє. Ти чим така зайнята, що навіть трубки не береш і сама не дзвониш?! — сердито заговорила Міка. — Розказуй, як справи? Ти хоч не зіпсувала нічого?!

−  Привіт... — важко зітхнула Соломія. Навіть не знала з чого починати розповідь. Як у неї тут справи? Якою короткою фразою це опишеш? Ох... Як? Чудово і жахливо водночас.

−  Розказуй! Все йде по плану?! — нервово запитала.

−  Можна й так сказати, — знову зітхнула дівчина. Хотілося ще додати, що в неї не було плану втрачати голову від чужого жениха. А тепер...

−  Що таке? Чого така кисла?

−  Ти і так не зрозумієш, якщо скажу, — тихо відповіла, прикрившись ковдрою, щоб ніхто не почув. — Не хвилюйся, все йде, як ти хотіла. Сукню поміряла, в салоні краси побувала, з нареченим все добре. А вчора ще й з собакою іхньою познайомилася. Така дивовижна, просто нереально.

−  Ого, та ти часу не гаєш, мала. То, з Давіде, кажеш, все добре? Йому подобається наречена? — безтурботно хихикнула Міка.

−  Угу... Дуже.

−  Що?! Слухай, ти... Ану детальніше! Ти там часом не перестаралася ще? Не забувай, Кальярі мій! — зі злістю прогарчала. — Що там у вас?! Кажи правду! Спала з моїм женихом?! Розказуй все! До речі, де ти зараз? В баби?

   Соломія хотіла одразу заперечити, заспокоїти дівку, щоб не психувала. Але її так вкололи ті претензії, які Міка почала висувати, нічого не знаючи, те, як вона назвала свого нареченого навіть не на ім’я, а на прізвище, що дівчина не втрималася і відповіла мажорці:

−  Ні, не в баби. Я зараз в спальні твого нареченого. І, знаєш... Гарна. Вітаю, тобі теж сподобається, можеш не сумніватися.

−  Що?! В спальні?! — як і варто було очікувати, Міка страшенно розлютилася. Далі полетіли триповерхові мати, від який мало квіти в кімнаті не зів’яли.

   Соломія відвела телефон далі від вуха, щоб менше чути тих диких воплів. Трошки почекала, а тоді сказала:

−  Все, досить! Покричала і вистачить. Бо я можу і передумати прикривати твій зад. Заберуся додому і все. Не спала я з твоїм нареченим. Це не в моїх правилах. Просто вчора ми готували танець, возили собаку до лікаря, потім ще каталися, сиділи довго близько моря. Я була ледве притомна, заснула в машині і Давіде вмовив мене залишитися в нього, заніс на ліжко. Все.

−  Правда? Не бреши, бо ж все це легко перевірити. Чуєш?

−  Чую. Міко, відчепися. Краще подумай, як будеш жити з чоловіком, який хоче справді щасливу сім’ю, дитину. Хоче порядну, люблячу жінку. Ти ж не зможеш дати йому нічого цього і близько. Подумай, ще не пізно змінити плати. Ти ж зламаєш хлопцеві життя! — в емоціях проказала. Приглушено, щоб ніхто не почув, але з притиском.

−  Що?! Що ти сказала, мала гадюка?! Змінити плани?! Ти зовсім страх втратила?! Що? Сподобалося?! На моє місце захотіла?! Так я і знала! Думаєш, витягнула щасливий білет?! Закатай губу, непотріб!!! Кальярі мій!!! Чула?! Мій!!! — далі посипалися, як град мати і погрози. Міка ще гірше розлютилася. Збагнула, що ситуація виходить з під контролю.

−  Не смій і думати, що займеш моє місце, гадина! Тільки спробуй викинути якийсь коник, я тобі таке влаштую, що нічого не захочеш! Приїду і роздеру тобі всю морду! Будеш така красуня, що ніхто тебе не схоче! Не твоє діло, що буде між мною і Кальярі! Чула?! Навіть не думай влазити мені в дорогу, бо пошкодуєш!

   Соломія більше не у силах була щось казати. Серце стиснулося від розпачу. Зрозуміла, що вже не хоче віддавати Давіде в руки цієї безсердечної видри, шкода його, загризає сумління, але... Що робити?