Розділ 13

−  Давіде, а хто така Сальма? Якась ваша родичка? Тоді її не було, як я приїздила знайомитися з сім’єю, так? — запитала Соломія, коли посідали в авто і почали їхати.

   Хлопець весело засміявся. Ледве зміг промовити:

−  Ага, можна і так сказати. Донателла носиться з нею не менше, ніж зі своєю дитиною. А може і більше.

−  Що? — не зрозуміла дівчина.

−  Міко, ти забула? Я тобі розповідав про Сальму.

−  Правда? — упс... Міка нічого про це не згадувала. — Вибач, я забула. Така розсіяна через все це, — ніяково скривилася.

−  Розумію, — спокійно відказав. — Ти не бачила тоді Сальми, бо вона була в грумера, — зі сміхом продовжив Давіде. Його забавляло те, як дівчина реагує. Навмисне розтягував інтригу.

−  В грумера? — Соломія хаотично перебирала в голові слова і намагалася згадати, що ж означає той «грумер». Собачий перукар, чи що? Або вона щось плутає? Може італійською це має інше значення?

−  Так, в салоні краси для собак. Сальма — це наша собака, Міко. Не буду тебе більше мучити.

−  О, супер! Дійсно, як я могла забути? Вибач.

−  Нічого. Сьогодні познайомишся. Сподіваюся, там нічого страшного. Донателла любить панікувати через дрібниці. Це досить стійка до хвороб порода. Майже не має проблем. Хіба що паразити якісь можуть завестися в густій, довгій шерсті. Але ми про неї дбаємо.

−  Он, як? В довгій шерсті? Яка це порода?

−  Бергамаско. Правда, незвичного білого кольору. Є підозра, що десь там Комондор підмішаний. Але, то неважливо. Ми її дуже любимо. Сальма в нас вже кілька років. Десь чотири, чи п’ять.

−  О, як цікаво. Я не дуже розуміюся на породах собак. Знаю тільки найбільш поширені в Україні. А бергамаско, комондор... Не надто уявляю, які вони.

   Хлопець знову хихикнув, коротко глянувши на Солю.

−  Ну, тим краще. Мені цікава твоя реакція. Це дуже особлива порода собак. Часто люди дивуються, коли бачать вперше.

−  Заінтригував. Яка ж вона? — стало дійсно цікаво. Та хлопець не поспішав усе розказувати. Підморгнув. Мовляв, зараз побачиш.

   Невдовзі наречені приїхали до котеджу Кальярі і на терасі, що з заднього боку дому знайшли Донателлу. Молода жінка присіла біля якоїсь незрозумілої ні то вівці, ні то ще когось. Просто велика гора білих шнурків, які дуже нагадують моп. Вона ніжно їх погладжує, схлипуючи, щось примовляє. На звук кроків Давіде і Соломії «клубок вовни» поволі підняв голову, показав мордочку заховану між кудлатою шерстю. Помахав своїм хвостом-мопом.

−  Ва-у! — не стримала здивування Соломія. — Це Сальма? — озирнулася на хлопця. Він кивнув. — Ще такого чуда не бачила. Фантастика! Вона ціла в дредах. Ото панки б позаздрили, — хихикнула.

   Давіде всміхнувся до дівчини, а потім одразу посерйознішав. Присів біля тварини і сестри, заговорив з Донателлою. Почав розпитувати, що сталося, розглядати тварину.

−   Підозрюю, що Ріко нагодував її чимось, що їй зашкодило. Може  рибою з грубими кістками, не знаю точно, — сумно відказала жінка.

    Саме тоді до них підійшов симпатичний чорнявий хлопчик років десь чотирьох. Винувато опустив голову, ніяково глянувши на дядька Давіде.

−  Так, Ріко? Ти давав Сальмі рибу? — строго запитав хлопець. Малий винувато кивнув. Зізнався:

−  Ну-у... Я побачив, вона лежала на кухні і... Дав їй одну...

−  Ох... — важко зітхнув Давіде. Донателла сердито проказала синові:

−  Ну, супер! Ціла, сира рибина з кістками. Чудово! Ще й напівзамезла! Хто тебе просив?! Я ж поклала, щоб розморожувалася, риба для нас, а Сальма має свій корм! Ти ж знаєш! Сто разів тобі казала, не давай їй нічого без дозволу! — далі ще нагримала на малого. Той опустив голову, невдовзі покрапали сльози. Пробелькотів:

−  Вона сама хотіла. Я... Я думав, їй сподобається...

−  Ну, все! Досить. Треба думати, що робити. Сваркою нічого не поможемо, — спокійно, але категорично сказав Давіде. Потім розпитав у сестри, що з псом. Та розповіла, що Сальма не їсть, не бігає. Лежить, сумна дуже. Явно погано почувається.

−  Зрозуміло... Я подзвоню до лікаря. Чи ти вже дзвонила?

−  Ні, мене не було вдома. Ріко був з нянею. Я недавно приїхала і застала таке... — сумно розповіла жінка.

   Давіде коротко пояснив «Мікаелі» ситуацію, думаючи, що вона не зрозуміла нічого. Потім зателефонував до ветеринара, той сказав привозити тварину. Але Сальма навіть не хотіла йти сама, ледве переступала ногами. Тоді хлопець взяв велику, сорокакілограмову собаку на руки і поніс до авто.

    Донателла залишилися з малим, бо няню в той день вже відпустила. А точніше зі сваркою вигнала. Не на зовсім, але... Довелося нареченим їхати до лікаря самим. Це зайняло досить багато часу. Ветеринар подбав про кудлату улюбленицю сім’ї Кальярі.

    Ближче до вечора псина вже почувалася трохи краще. Соломії було дуже цікаво спостерігати за тим, як сильно Давіде непокоївся через здоров’я собаки, як ніжно погладжував, щебетав до неї. Як до дитини. Хитрощами вмовляв, щоб дозволила лікареві провести необхідні маніпуляції. Хоч вона і не агресивна, наче, але... Як-не-як потужна собацюра, мало чого...