Розділ 5

Ніколи вона ще не бачила хлопця, який би їй настільки сподобався з першого погляду. З дисплею дорогого айфону на дівчину поглянув молодий смаглявий брюнет. Стильно, коротко підстрижені кучері, правильні риси обличчя. Приникливі темні очі. Злегка відросла чорна щетина, геть не псувала молодика, а навпаки, додавала образові якоїсь мужності, пікантності.

    Хлопець в білій спортивній майці і класичних шортах оперся попою і руками на дороге спортивне авто. Посміхається так грайливо, з іскорками в очах, що просто не сила відірвати погляд від цього красунчика. Високий, спортивний, широкоплечий. Звісно, не гора м’язів, як казала Міка про свого кавалера, але...

     Соломія ледве стрималася, щоб не муркнути від захвату. Не гукнути: «Ва-у!» Несамовито закортіло познайомитися з цим хлопцем, почути його голос. Відчути, як би з ним почувалася. Чи такий від привабливий у спілкуванні, як здається, судячи з фото. Як він поводиться з дівчатами. Ох... Ото влипла! Горечко, як же захотілося в обійми такого красеня! Щоб ті сильні руки її пригортали, щоб так грайливо посміхався до неї. Тільки до неї.

   Стоп! Схаменися, дівчино! Ти зовсім з глузду з’їхала! Мало тобі проблем? Ще пхатися в ту авантюру? Навіть не думай! На силу опанувала себе і підвела погляд на Мікаелу.

−  Нащо мені твій жених?! Відчепися! — різко сказала.

− Ой, Соломіє... Не вдавай зовсім дурненьку. Думаєш, я не бачила, як ти дивилась на нього? Мало слина на мій телефон не покапала. Погоджуйся, — лукаво всміхнулася. Повитирала айфон об штани, наче він і справді мокрий.

   Витягла з поміж грудей ту золоту прикрасу, похитала нею в Соломії перед очима. Тримала ланцюжок в одній стороні, а телефон з фото Давіде в іншій.

−  То, як? Що обираєш?

−   Трясця! Ти божевільна! Чесне слово! — розгублено вигукнула Соломія. — Навіть, якби я погодилася, як ти це собі уявляєш? Ми ж зовсім різні, хоч і схожі ззовні, як дві краплі води. Всі одразу побачать, що я — не ти! Хіба твій хлопець не знає тебе? Як я маю бути тобою? Про що з ним говорити? Я ж нічого не знаю того, що ти, нічого про нього, і взагалі... Це повна дурня!

−  Тихо, заспокойся. Все вдасться. Ми з Давіде ніколи не бачилися наживо, лиш кілька разів розмовляли через месенджер. Це... Незвичний шлюб. По домовленості. Потім все тобі поясню. Коротше, ми майже не спілкувалися, тому він не зрозуміє, що ти — не я. Все тобі розкажу, щоб ти орієнтувалася, як і що.

−  О, люди... — важко зітхнула. — Це, що? Фіктивний шлюб?

−  Ні, дурненька, справжній. Просто... Трохи... Ну, як тобі сказати... — хихикнула. — У Давіде старий і хворий батько, який дуже хоче встигнути побачити сина жонатим перед смертю. А його мати — давня подруга моєї мами. От вони і домовилися. Ми поговорили з Давіде і... Здається, між нами проскочили іскорки. Ну... Ти розумієш, про що я? — розчаровано махнула рукою. — Ай, що ти там знаєш...

−  Угу... Знаю, що іскорки з тебе так і сиплються, коли згадуєш про свого Артемчика. Але... Як би не було... Я не хочу в це вмішуватися. Надто ризиковано. Актриса з мене так собі. Тому... — важко видихнула Соломія.

−  Так, мені набридло! Яка ж ти вперта, виявляється! Все, досить торгуватися! Скоро нас тут хтось застукає, тоді в мене не лишиться вибору, як тільки зіпсувати тобі життя. Погоджуйся, інакше пожалієш! — зціпивши зуби, прошипіла Міка. І ще раз підсунула під ніс свого двійника фото італійського красеня.

−  Щоб тобі... — сердито промовила Соля. В ту мить здалося, що хтось стискає її за горло. Мажорка дивилася так, що не залишилося сумнівів, вона готова перетворити життя Соломії на кошмар, і оком не зморгне.

−  Як я буду з ним говорити? Він знає тільки італійську? — скривившись запитала Соля. Мікаела хитро всміхнулася.

−  Ні, в нього ж мама українка. Не бійся, він говорить вільно на трьох мовах. Якщо не більше… − задумалася на мить, пригадуючи. − Справа тільки за тобою. Маєш йому сподобатися так, щоб не передумав женитися. Я тебе всього навчу, — підморгнула задоволена собою.

−  Ох...

−  Ходи за мною, — швидко повела Соломію по сходах у підвал. Дівчина не встигла отямитися, як вже були внизу.

−  Побудь тут хвилинку. Я скажу, що ти кудись відпросилася, щоб баба тебе не шукала, а потім прийду і все тобі розкажу, що ти маєш робити, щоб бути мною.

    Дівчина мовчки кивнула, все ще шокована. В голові хаос. Вже не могла зрозуміти, що відбувається. Просто вибух якийсь. Мажорка побігла по сходах догори, а Соля озирнулася довкола. При слабкому світлі невеличкої лампочки побачила якісь бочки, пляшки з вином, ще якісь речі і банки на стелажах. Тут тихо і якось незвично пахне.

   Мимоволі заплющила очі. На здивування, перед нею знову повстав той смаглявий красунчик з Мікаелиного телефону. Здуріти можна! Так, він дуже привабливий, але ж... Господи, він чужий наречений і ніколи не буде її! Йому потрібна та мажорка, а не вона. Не можна й думати про нього. Солю, візьмися за голову, куди ти лізеш?

   За хвильку до підвалу повернулася онучка господині і задоволено проторохтіла:

−  Так, часу мало. Слухай сюди. Я швиденько все тобі розкажу, що ми з Давіде знаємо одне про одного, щоб ти не запорола всю акцію. А потім я відволічу свою мамку, щоб тебе не бачила, а ти підеш до моєї баби і скажеш, що мусиш терміново поїхати додому на кілька днів, а тоді повернешся. Вигадай щось. Може захворів хтось, чи... Та, що завгодно, аби вона думала, що ти далеко.