Розділ 7

   Через два дні Армандо запросив молодят на урочисте відкриття чергового магазину вина його батька. Це їх родинний бізнес. Молодий Кальярі трохи непокоївся, чи варто їхати з Мікою на такий захід. Але вирішив таки випробувати її. Коли збиралися на те свято, Давіде запитав дружину:

−  Міко, до речі, а чому ти не носиш того кулона, який я тобі подарував?

   Дівчина, що саме греблася в шкатулці з біжутерією, щоб підібрати прикрасу для вечора, застигла. Потім якось дивно зиркнула на нього.

−  Якого кулона? — запитала.

−  Як це, якого? Того, з лілією. Я ж тобі один тільки дарував. Поки що... — здивувався хлопець.

−  А-а-а... Так, вибач, любий. Я... Не знаю, куди його поклала. Мабуть, десь в баби Паломи залишився. Я пошукаю, — трохи схвильовано відповіла.

    Давіде ще більше здивувався. Вона не пам’ятає де кулон, якого подарував наречений? І справа навіть не в тому, що річ досить дорога, просто... Це ж були такі романтичні дні, перші подарунки, перстень і кулон. Мала б хоч трохи дорожити ними. Ех...

   Десь за пів години до виїзду з дому Давіде відійшов порозмовляти по телефону. Було важливе робоче питання. Він вже був готовий, елегантно вбраний, причесаний, поголений, тому до спальні вже не заходив, трохи довше порозмовляв. Коли ж надійшов час виїздити, прибіг по дружину.

−  Міко, ти готова? Вже їдемо, — емоційно промовив, вказавши на дорогий годинник на руці.

   Не звик запізнюватися. Крім того, це б привернуло до їх пари ще більше уваги, якої зараз йому не надто хотілося. Дівчина взяла сумочку і широко посміхнулася.

−  Так. Я вже, — провела руками по своїй талії, крутнулася на височенних тонких підборах, щоб показатися чоловікові у всій красі.

−  Що?! Ти знущаєшся?! — хлопець витріщив очі, як на прибульця. Скривився.

    Міка в обтислій сукні, яка ледве-ледве прикриває ті найспокусливіші місця на її тілі, які так сподобалися Давіде. А, якщо хоч трошки схилиться, чи піде по сходах, то...

−  Трясця!!! — крикнув. —  Мала, ти навмисне мене випробовуєш?! Бігом переодягатися! Так ти нікуди не поїдеш!

−  Що ти сказав?! Ти кричиш на мене?! — вражено вигукнула красуня. Так хотіла бути привабливою, справжньою зіркою, а тут таке...

−  Що чула! Міко, в нас дві хвилини! Одягни щось нормальне і їдемо, або я їду сам! — голосно гримнув. Дівка не могла повірити в те. Таке розчарування!

−  А це, чим не нормальне?! — вказала на свою міні-міні-сукню з глибоким декольте. — Ти чого так психуєш?! Ми ж на свято їдемо, а не в церкву! Що тобі не подобається?! — крикнула.

−  Міко... — хапнув повітря. Чоловіка аж розпирало від обурення. Вона не розуміє?! — Дорогенька, немає часу на лекції з етикету! Так, ми їдемо не в церкву! В якій ти навряд, чи бувала коли-небуть! Але, то не означає, що треба вдягатися, як дорога повія! Викинь взагалі цю ганчірку!

−  Що ти сказав?! Хоч знаєш, скільки вона коштує?! — мало не захлинулась від образи.

−  Ти чула! Міко, ми їдемо між люди! В солідне місце, а не на пляж! Я не дозволю тобі «світити» голою попою при всій публіці! Ти не розумієш?! Як нагнешся, в тебе ж все буде видно! Знімай це негайно!

−  Як же ти мене дістав! Все тобі не так! — крикнула. — Де ти взявся на мою голову такий правильний?! Ох... — вилаялася, з нервами, мало не порвавши тонку одежинку, здерла з себе ту коротку сукню. Кинула на ліжко, тупнула ногами.

−  Все! Задоволений?! Зняла! — прогарчала.

   Відкинула назад розкішні локони, які впали їй на обличчя, коли роздягалася. Стала посеред кімнати в одному красивому бюстгальтері і вузеньких стрінгах. Давіде не витримав, теж прошипів якесь погане слівце. А тоді крикнув:

−  Ти їдеш, чи ні?! Ми спізнюємося!

−  То скажи, що мені вдягнути! Як я виберу, ти знову скажеш, що не таке! Може колір не той буде, або довжина, чи ще щось! Експерт! Сам вибирай! — підбігла до гардеробу і вказала рукою на ряди вішалок і полиць з одягом. Там того шмаття, як в чималому магазині. Хлопець поглянув, обернувся. Строго випалив:

−  Вже ніколи шукати. Я їду сам! А ти сидиш сьогодні дома! І спробуй тільки кудись піти без мене! Наступного разу, якщо він буде, ти зарання покажеш мені, в що будеш одягатися, а не в останню хвилину! Щоб більше такого не було! Ти чула, Міко?!

−  Ти не можеш так зробити зі мною! Я... Я стільки готувалася, фарбувалася, вкладала волосся, щоб сидіти дома, як ідіотка?! — обурено вигукнула.

−  Сама винна. Вчися. Мені пора, Міко. Не люблю спізнюватися, — розвернувся і рішуче покрокував до дверей.

   За спиною хлопець почув лайку. Міка гарчала і плакала. Його аж перекосило від цієї реакції дружини. Навіть не хотів озиратися. Уявив, яке в неї зараз злюще, скривлене обличчя. Ох... Прокляття, ну і подаруночок!

   Цілий вечір почувався, як побитий. Настрою не було зовсім, хоч і захід вдався дуже гарний. Прийшло багато знайомих, друзів. Усім  весело, а Давіде ледве видушував з себе посмішку. В голові крутилося одне й те ж. Чому Міка так сильно змінилася? Як могла з милої скромниці перетворитися на таку вульгарну заразу? А головне, що з цим робити?