Розділ 6

    Вранці молодята прокинулися в одному ліжку. Відпочилі і задоволені. Хлопець здивувався, коли зиркнув на годинник і зрозумів, що спали аж до 10 години. Вже і не пам’ятав, коли з ним таке бувало. Міка прокинулася одразу після нього. Мило всміхнулася, причесала пальцями довге скуйовджене волосся. 

−  Привіт. Як ти? — лагідно запитала. Погладила Давіде по голому животі. Пригорнулася. Хлопець теж всміхнувся.

−  Дуже добре. Якщо усе і далі буде так, як вчора, я... Я буду дуже щасливий, Міко, — щиро відповів.

   Пригадалося, як гарно вчора провели час. Як мило поспілкувалися з бабусею, посиділи біля моря. Здавалося, що все знову, як перед весіллям, а те божевілля, яке трапилося під час — лише поганий сон. А потім... Ох... Йому сподобалося кохатися з Мікою. Ду-уже! Дівчина охоче і палко відповідала на всі його пестощі. Сама теж гаряче цілувала, була розкутою і шалено звабливою. Не заперечувала навіть коли він...

   Оце так, він же зовсім забув про контрацепцію! Аж зараз подумав про це. Вчора голова не працювала. Жодних гальм. Як з ланцюга зірвався.

−  Міко... — навис над красунею, відгорнув з її вродливого личка волосся. Погладив по щічці тильною стороною пальців. — Вчора ми... Я... Вибач, я зовсім не думав про наслідки. Голова вимкнулася. Ти не боїшся, що одразу завагітнієш? Не будеш злитися на мене? Якось... Навіть не встигли нормально поговорити про це наперед.

−  О, Давіде... Золотко, ми ж домовлялися, що будемо мати хоча б одну дитинку. То, чому злитися? Як буде, так буде. Впораємося. Ти ж хочеш, правда? Чи передумав? — мило защебетала дівчина. Так спокійно, навіть розслаблено. Без жодного страху. Кальярі здивувався.

−  Правда? Я не передумав, звісно, хочу. Але... Боявся, що ти не готова так одразу. Ми ж... Тільки починаємо спільне життя.

−  Так, любий. Я трохи хвилююся, але... У вас така чудова сім’я. І ти такий хороший, розумний. Якось впораємося, якщо вже й так станеться, що малеча прийде до нас.

   Хлопець щасливо засміявся. Музика для його вух. Неймовірно приємно, що вона так на це дивиться. Це схоже на ту скромну, люблячу дівчину, яку знав до весілля.

−  У-м-м... Моя красуня... — весело загудів. Припав губами до її шийки, нижче, ще нижче. Міка зовсім гола. При світлі ранкового сонечка її шкіра так чудово сяє! Неймовірна!

−  Золотко... Ти така розкішна... Така жадана, — тихо промовив між поцілунками. Тільки коли опустився до низу животика, зупинився. Піднявся до обличчя Міки. Сказав:

−  Тільки оце... — ніжно провів пальцями по написі на її шкірі. — Моя солодка, це жахливо псує твоє тіло. Навіщо ти таке зробила? Ніби брудне. І вульгарний напис. Кошмар просто. Навіщо тобі ті тату? Ти знаєш, що я не люблю, коли розкішна шкіра дівчини попсована тими темними плямами? Дуже погані асоціації.

−  О, котику, пробач. То... Була молода, зелена. Дурниці лізлі в голову. Подружки намовили. Так якось... За компанію, — ніяково стиснула пухлі губки.

−  Шкода. Справді. Я б хотів, щоб цього не було. Особливо тут, — погладив її животик. — Нікому не показуй, гаразд? А ще краще видали його.

−  Давіде... Я б рада, але ж... Твої рідні вже і так бачили, коли я плавала в басейні на подвір’ї.

−  Ну, так... Але іншим не треба це бачити. Розумієш? Ти тепер дружина Кальярі. Моя дружина. Не хочу, щоб про тебе різне пліткували. Хай хоч про весілля забудуть. Сподіваюся, таки забудуть колись.

−  Гаразд, Давіде. Я подумаю над цим. І ще раз пробач мені. Як би я хотіла повернути час назад, щоб все було по-іншому. Правда. Я більше не хочу, щоб ти терпів через мене. І ніхто, — ніжно погладила чоловіка по талії, нижче. — Що я можу зробити для тебе, мій чудовий? — мило заглянула в очі, тоном голосу і всім тілом показала, що готова на багато.

−  Хочеш щось зробити для мене? — лукаво всміхнувся Давіде. Зрозумів її натяк. Різко опинився над Мікою. Міцні руки чоловіка притиснули дівочі долоньки в неї над головою. Повільно проклав поцілунки вздовж шийки, між грудьми красуні. Вона задоволено хихикнула.

−  Дуже хочу... — грайливо, спокусливо прошепотіла. Порухалася під важким чоловічим тілом. — А, що б ти хотів? Сьогодні можемо погратися в золоту рибку. Я виконаю три твої бажання.

−  Он, як? Три? — засміявся. — Тоді... Я хочу тебе в ліжку. І... Тебе в машині, — Міка зареготала.

−  А на третє бажання?

−  Тебе на мотициклі, — відказав Давіде. Засміявся. Дівка не зрозуміла, чи серйозно він це, чи жартує.

−  Покатати?

−  Не тільки, — підморгнув.

−  Так багато мене? А не об’їсися? — хихикнула. — Потім місяць не захочеш.

−  Не бійся, захочу.

−  Ну... Добре. Побачимо, — грайливо прикусила губу. Щаслива тим, що така жадана. О, це те, що треба!

−  Але ти ще не зрозуміла до кінця мої бажання, — серйозно проказав Давіде.

−  Як це? — здивовано запитала.

−  Якщо ти справді не проти дитини... Доведи це. Надалі жодних засобів. Ніяких таблеток. Нічого. Тільки наші тіла, як є...

   Чоловік уважно поглянув в очі красуні. Запала довга пауза.