Розділ 4

   Мікаела вирішила миритися з чоловіком так, як звикла. Що йому не сподобалося? П’яні танці і провал першої шлюбної ночі. От з того й треба починати. Пообіцяти, що більше ніяких шоу у стилі «вино і дівчата». Ну, і звісно... Романтика. Влаштувати для хлопця так-е-е... Щоб задихався від ейфорії і вмить забув усі неприємності.

   Для цього Міка підготувалася. Прибрала в кімнаті, поскладала свої речі і під вечір запалила свічки. Спершу за звичкою поставила на стіл вино, яке знайшла у кухні. Але за мить таки забрала його. Злякалася, що воно буде нагадувати Давіде про вчорашній «концерт» Міки з подружками. Ні, це на потім. Сьогодні треба якось обійтися без алкоголю. Може навіть і цікавіше на тверезу голову.

   Тож увечері Давіде чекала розкішна картина. В гарній кімнаті, слабо освітленій вогниками кількох свічок, на дивані сиділа спокуслива красуня. Міка вибрала для цієї особливої події один зі своїх улюблених еротичних комплектів білизни. Була впевнена, що у ньому їй гарантований захват чоловіка. Адже випробовувала його не раз. Насправді, це і білизною назвати важко. Ніжні рожеві мережива у формі невеликих квіточок поєднані між собою тонкими смужечками тканини. Майже нічого не приховуючи, вдало підкреслювали соковиті форми юної красуні. Поверх білизни Міка одягла напів прозорий, довгий пеньюар з ніжної білої тканини. Його широкі шлярки, мов невагома хмаринка ще більше прикрашали дівчину. На ніжки взула м’які тапочки з пухнастими хутряними кульками зверху.

   Пишні світлі локони, яскравий макіяж — до побачення готова. Залишилося тільки дочекатися власне чоловіка. Де він ходить? Давіде навіть не дзвонив їй, ніхто не трудився розповідати новенькій в сім’ї, куди він поїхав. Цікаво... Звісно, образа і все таке, але ж... Пора вже й додому повертатися. Скільки можна десь лазити?

   Ще трохи почекала. Врешті дівчина почала нервувати. Вхопилася за телефон. Набрала номер Давіде. Довго чекала, доки хлопець одізветься.

−  Слухаю, — сухо відповів.

− Давіде? Привіт. Де ти є? Я чекаю, — намагаючись стримувати своє невдоволення запитала Міка. Хлопець важко зітхнув.

−  Там, де мені спокійно і добре. А, що?

−  Давіде... Ну, чому ти не їдеш додому? Приїзди швидше, я хочу дещо тобі показати і... Поговорити, — лагідно защебетала, наскільки вдалося.

−  Та невже? Скучила? Нема кому нерви лоскотати? Міко, я ще не відійшов від твого шоу. Приїду, коли трохи заспокоюся. А ти подумай тим часом, що хочеш мені сказати. І не тільки мені.

   От же ж... Як мати, читає їй моралі! Зануда! Але таки з усіх сил стрималася, зберегла милий тон голосу. Проказала:

−  Давіде, любий, я ж хотіла вибачитися. Знаю, тобі важко зараз. Але... Дай мені шанс. Не по телефону ж миритися. Приїдь, нам є про що поговорити. І не тільки поговорити... Я готова загладити свою вину. Прошу, мій хороший. Не змушуй мене сьогодні лягати спати без тебе. Тут так самотньо, коли тебе немає.

   Хлопець помовчав трохи. Здається, не знав, що відповісти. Не сподівався такого? Хм... А, чого ж він чекав? Хтозна...

−  Давіде, ти мене чуєш? — лагідно, мов до найдорожчого на світі чоловіка звернулася дівчина, аби припинити паузу.

−  Чую. Гаразд, я подумаю, — сухо відповів Давіде. Перервав дзвінок. Красуня сердито надула губки, кинула телефон на широке ліжко. Стала, невдоволено охопила себе руками. Зиркнула на те ліжко. От халепа! Він ще й досі сердиться.   Що ж робити?

   Давіде з Армандо саме були в морі, далеченько від Ліворно, коли зателефонувала Міка. Сиділи у затишній каюті, потягували улюблене червоне вино і балакали про життя-буття. Пригадували якусь свою спільну пригоду з юності. Коли хлопець закінчив розмову з новоспеченою дружиною, друг запитав:

−  Що вона? Хоче миритися?

−  Щось схоже на те. Але... — зітхнув Кальярі.

−  Що, але? Хіба ти не радий?

−  Та-а... Здається, мав би зрадіти, але... Знаєш, вона і далі не схожа на ту дівчину, яку я знав до весілля. Прозоро натякає, що чекає мене в ліжку. В голосі... Ні, я не відчув там ніякого жалю насправді. Міка хоче помиритися, бо дійшло, видно, що будуть проблеми, а не тому, що справді шкодує через свої коники. Не думаю, що вона розуміє, чого нам всім коштували її вибрики.

−  Ну... Не знаю. Що будеш робити? — всміхнувся Армандо. Йому було дуже цікаво спостерігати за другом у зовсім новій ситуації.

   Давіде знизав плечами. Вже й сам не знав. Пригадалося, як вранці застав свою красуню на ліжку. Її звабливе тіло. Ох...

   Через кілька хвилин Кальярі отримав повідомлення від Міки. Відкрив, глянув і враз на вродливому, але сумному  обличчі розпливлася задоволена посмішка. Хихикнув, прикусив губу. Відклав телефон. Друг помітив. Запитав нетерпляче:

−  Що таке? Ти так змінився за секунду. Що там? Дай гляну, — потягнув руку до телефону, але Давіде миттю забрав його. Зі сміхом відказав:

−  Не дам. То для 18 і старших.

−  Що? — засміявся Армандо. — Та ж мені вже 25. Показуй.

−  Ще чого? То тільки для мене, — хитро поглянув, склав губи трубочкою. Підморгнув. Видно було, що задоволений. Аж розквітнув раптом.

−  А-а... Здається, я знаю, що там. Міка прислала свою голу фотку, так? Круто! Вміє дівчина придобритися, — хихикнув Армандо. Друг загадково похитав головою.