Розділ 3

  Розмова з сеньйорою Паломою лякала Соломію дуже сильно. Майже так само, як перспектива більше ніколи не побачити Давіде. Думки, страхи настільки змішалися в голові, що вже геть не знала, що робити. В тихому кафе на другому поверсі аеропорту старенька заговорила:

− Соломіє, почну з того, що я ду-уже вражена тим, що ви з Мікою зробили. Довго не могла прийти до тями і вирішити, як реагувати на все це. Якщо чесно, не чекала такого від тебе. Я вважаю, що досить добре розуміюся на людях і встигла трохи скласти про тебе свою думку, доки не приїхали Мікаела з матір’ю. Чия то була ідея? Чому ти погодилася на таке? Скажи відверто.

  Дівчина важко зітхнула. Винувато поглянула на бабусю. Тихо, втомлено відповіла:

− Ви і так не повірите, як розповім. Краще скажіть одразу, як збираєтеся покарати мене за це свинство. Я дуже винувата, тому навіть не буду нічого заперечувати. Та й... Просто не маю сили. І... Взагалі, не знаю, як жити далі. Але... Як вже буде...

− Он, як? Ти винувата? Так? — старенька з цікавістю підняла брову.

− Так, бо я мала б знайти інший вихід з ситуації, а не піддаватися на шантаж. Але нічого вже не повернеш. Мені справді дуже шкода. Пробачте мене, дуже прошу, — смиренно промовила.

− Та-ак... Чекай, все по порядку. Який шантаж? Як все це було, взагалі? Чому ти погодилася на таке?

   Соломія відверто розповіла сеньйорі, як зустріла Міку, як потім та запропонувала помінятися. Як шантажем змусила її до цього. Бабуся Палома уважно вислухала, задумалася. Потім запитала:

− То... Виходить, ти заробила-таки. Все вдалося, всі повірили. Одного не розумію, чому ти така заплакана і нещасна зараз?

− Це вже не має значення. Головне, що ви тепер зі мною зробите. І з Мікою. Розкажете всім правду? — серце дівчини виривалося, так страшно почути вирок.

− Помиляєшся, дитино. Важливо. Для мене це дуже важливо. І від твоєї відповіді буде залежати, що я зроблю далі.

− О, сеньйоро, чому? Ви ж все вже знаєте, нащо вам моя відповідь?

−  Бо я мушу знати, що робити далі! Соломіє, ви закрутили все так, що тепер не вийде приховати це! Зрозумій, це не тільки твоя справа і Міки, а й багатьох інших людей. Завтра ж Давіде помітить зміни в своїй нареченій. І інші теж. Я трохи більше дізналася про Мікаелу і підозрюю, весілля буде «славне». А подальше життя ще краще. Якщо чесно, сама вагаюся, що робити з цим всім. Але... Думаю, ти поможеш мені прийняти рішення.

−  Я? До чого тут я? — здивовано запитала Соля.

−  До того. Я трохи стежила за вами з молодим Кальярі. Склалося враження, що ви дуже навіть добре поладнали. Так? Тільки чесно, Соломіє. Кажи, як є, бо це важливо. Тобі сподобався Давіде? Хотіла б залишитися з ним? — слова сеньйори прозвучали дуже строго. Дівчина ще гірше злякалася. Ще мить тому не могла наважитися відверто розповісти про це, а тепер... Опустила очі на столик і, як на сповіді, тихо проказала:

−  Давіде не просто сподобався. Він найкращий хлопець, якого я тільки могла б собі уявити. Він... Просто неймовірний. Я вже не знаю, як жити без нього. І хочеться вити від самої думки, що він тепер буде з Мікою. Але... Що з того? Нічого вже не змінити. Він ніколи не був моїм і не буде, — ледве доказала, емоції нахлинули на дівчину, як лавина. Сльози почали крапати просто на столик.

  На здивування Соломії, яка врешті, після довгенької паузи в розмові наважилася підняти погляд на сеньйору, та сиділа і злегка посміхалася.

−  Що ж... Я підозрювала, що все так, як ти кажеш. Тому... І не тільки тому, але це вже інша, довга тема, я скажу тобі так, послухай, — жінка злегка посміхнулася і заговорила далі. З кожним словом все більше дивуючи Соломію:

−  Я хочу, щоб ти вийшла за Давіде, а не Міка. Якщо погодишся,  поможу тобі це влаштувати.

−  Що?! Жартуєте?! — шоковано витріщилася Соломія. Не повірила своїм вухам.

− Ні.

−  Це неможливо... Я сплю і мені це сниться?  — розгублено струснула головою.

−  Дитино, заспокойся і починай вже тверезо мислити! — твердо проказала сеньйора, схилившись над столиком ближче до співрозмовниці.

−  Тверезо? Ви смієтеся з мене? Та хто на тверезу голову пробачить мені такий обман і захоче мене за жінку?! Це нереально, ви ж знаєте! Давіде і близько не захоче мене бачити, якщо дізнається правду. А його батьки тим більше.

−  Не обов’язково. Я рада, що ти так сильно переживаєш про це, почуваєш себе винною, але... Не все так безнадійно, як ти думаєш. Сім’ї Кальярі зараз потрібна невістка. Порядна, мила дівчина, яка буде дбати про їх сина. Це головне. А Давіде... Він явно закохався в тебе, тому пробачить. Я все їм поясню. Вони зрозуміють. Тоді всі будуть у виграші. Ну, майже всі... — тихо, але емоційно випалила сеньйора Палома і стиснула губи, не довівши речення до кінця. Відхилилася на спинку крісла. Дівчина ще більше здивувалася.

−  Всі, крім вашої онуки і її матері. Чому ви так хочете? Повірити не можу. Це ж...

−  Я маю на те досить причин. Зрозумієш, коли дізнаєшся більше. Зараз ніколи про це. Весілля вже завтра. Треба швидко вирішувати. Залишаєшся, чи ні?

   Питання повисло в повітрі, мов солодкий дим. Дурман, який сплутував думки і утруднював дихання. Соля шоковано блимала очима і не уявляла, що відповісти. Розум щосили кричав, щоб дівчина і думати забула про такі фантастичні можливості. Нереально і крапка! Але серце знало своє. Воно причаїлося, згорнулось клубочком, щоб вберегти всередині те, що так несподівано, без просу там оселилося. Ті трепетні, несміливі почуття до італійського красунчика. До чужого нареченого, якого не має права любити. Навряд, чи бували у житті Соломії більш незрозумілі ситуації. Що ж робити?