Єдина

 В одному лісі жили їжак та кріт. Кожного дня кріт рив собі тунелі в пошуках якого-небудь черв'ячка, жучка, розкопуючи цілі гори грунту. Але от нещастя, від природи нічого він не бачить. Риє тунелі навпомацки. Кожного дня зайнятий, все шукає, отак і дні минають у праці. Їжачок теж не відстає, кожного дня ходить на пошуки грибів, малини, десь яблуко попадеться, десь грушка. А поки літечко тепле та погоже, він заготовляє собі всяку поживу, щоб не залишитися голодним  взимку. Заготував вже багацько, та й вирішив відпочити трохи та й насолодитися теплим сонечком і свіжим лісовим повітрям. 
Прийшов на галявину, а там білочки зробили зі зламаної гілки гойдалку, та й стрибають а вона гойдається так низько майже до землі, вони по черзі ступають на гілку, відштовхуються від землі та й піднімаються. Отака в них розвага. Тут і їжачок захотів спробувати: 
- Привіт пухнасті, мені подобається, як ви зробили гойдалку, а можна і мені спробувати? 
- Привіт їжачку. Звичайно можеш спробувати, але відштовхуйся сильніше від землі, щоб краще підстрибнути, - відповіла одна з білок. Їжак став на землю, почав відштовхуватися, качається все сильніше і сильніше, та й хотів зістрибнути з гілки на землю, але ненароком підсковзнувся і впав прямісінько на білочку, та ще й колючками.  Білочка як йойкне голосно, бо голки то колючі, хоч і ненароком, але все ж вколов, і ніжку, і ручку. Підбігли інші білочки, дивляться чи немає нічого серйозного. Їжачок злякався теж підбіг тай вибачається: 
-Ой, прошу, пробач, я не хотів тебе вколоти, я просто хотів зіскочити з гілки, але невдало вийшло... 
- Божечки, які гострі в тебе голки, не даремно тебе всі бояться, - білочка почала гладити собі ногу. 
 -  Слухай, їжачок, - озвалася котрась з білочок,
 - Ми б і не проти з тобою пограти, але я не хочу випробовувати гостроту твоїх гілок на собі. Якби ж в тебе замість голок було пухнасте хутро. Ти не ображайся на нас. 
- Я все розумію, пробач пухнаста.Та й пішов їжачок засмучений. 
Йшов та й йшов лісом їжачок, йому було дуже неприємно, що він хоч і випадково, але все ж зробив боляче пухнастій. Але ж він не може ніде подіти свої шпички, які у нього від природи. Це як зробити меншими вуха зайчику, це неможливо. Ці шпички, які є в кожного їжачка, допомагають їм захиститися від хижаків, вони можуть скрутитися у м'ячик і ніхто їх не буде чіпати, бо тоді вони дуже колючі, і не по зубам. Природа передбачила захист для тих, хто занадто добрий всередині. 
Ішов знову лісом їжачок, звернув на стежину, чує якийсь стукіт, підійшов ближче, а там зайці граються м'ячиком. 
- Привіт зайчики, а де це ви м'яча взяли? - з цікавістю запитав їжачок. 
- Та знайшли он там ближче до грибної долини, як він там опинився, оце вже ми не знаємо, зате яка забава. Тому, вирішили ним погратися. Дивись, який він гарний, а як гарно і високо стрибає. Хочеш з нами спробувати? - запитав зайчик. 
- Ой, дуже хочу. І став разом з ними в коло. Потім вирішили вони поділилися та й пограти двома командами. Хтось закидав, хтось ловив, потім передавали іншим. Дійшла черга і до їжачка м’яч ловити, зайчик  подає, ой і високо м’яча в небо закинув, біжить біжить їжак, біжить, ось вже майже відчуває їжак його в своїх лампах, але що ж то за неприємність, наткнувся він на маленький камінчик, упав їжак і м'ячик прямісінько йому на шпички. Тільки було чути, звук здуваючого м’яча. Хтось за голову взявся, хтось бігом до їжачка прибіг подивитися, чи не забився бува сильно.
 -Ти як? Сильно забився? - питає зайчик у їжачка, та й допоміг йому піднятися. 
- Та ні, не забився, дякую, що допоміг встати. А де м'ячик? Закотився? То будемо шукати, - спантеличено сказав їжачок. 
Підійшов до нього другий зайчик, а в руках у нього був той самий м'ячик, але ж що то вже за м'ячик, то вже ганчірка якась. 
- Ага, дивись, пограємося ми вже. Хіба що змія повітряного можемо ним запустити. Хіба це м'ячик? Це вже шматок ризини, - сердито сказав інший зайчик. Кинув його на землю, та й почав буццати ногами. 
- Краще б він і не приходив, тоді м'ячик був би цілий, - їжак почув, як дехто тихо сказав з гурту. Засмутився їжачок  ще більше, та й пішов собі. Йде знову стежинкою, бачить горобці на гілці граються, взяли десь мотузку, прив’язали на неї великий горіх, повісили на гілці та й по черзі гамселять, чи то груша, чи бозна що. Подивився на це їжак, е ні, ще не вистачало комусь око вибити. Чи як упаду на когось, то вже не знаю кому можу гірше зробити. Зітхнув він сумно та й пішов далі, ішов ішов, бачить пеньок, вирішив посидіти та й відпочити. Сів він, а там далі мишки гралися, взяли десь колосок, та й бігають за ним по черзі.
    Побачив він як вони весело граються та й почав плакати. Плаче та й плаче, а сльози капають та й капають і прямісінько в землю. Тут під землею риє собі кріт, прорив трохи тунелю, ось і далі просувається, ось уже і ще трохи нарив, бачить коріння від дерева, думає ось, трохи і перепочину, дорию до дерева, а там подивимося. Але ж що то за дивина, тільки почав підходити ближче до дерева, як земля стала такою важкою, та такою вологою водночас, що кріт далі вже не може рити. І так старається, дужче почав рити, втомився, вже лапки аж червоні зробилися. 
- Уххх, що ж це таке сьогодні зі мною. Може ще не їв я що так силоньки мало? Та наче ж їв. А що ж це таке, там сухенько, і так легко рити, а тут хоч лопату бери, наче болото, їй богу - захекано до себе промовив кріт. Відпочив трохи, почав дужче рити, та не виходить, ще риє, та важко так, помалу він просувається, ще трохи, краплину, ось і виліз на поверхню, мацає руками, болото. 
- Ну і день сьогодні у мене. Наче криницю копав, точно. З таким ритям воду скоро вирию. Кріт і без того чорний, а тут виліз весь в болоті, чорний, брудний. Аж чує, хтось плаче. Злякався він спочатку, шуг та й в нору сховався. Мало там що, може ще схопити хтось, чорний чи ні, а обережності не завадило. Сидить тихо у норі та й прислухається, а хтось все плаче та й плаче. 
Виліз він з нори, та й питає лякливим голосом: 
- Хто тут є? 
- Я, - схлипуючи каже їжачок. 
- Хто це "я"? - обережно промовив кріт. 
-Ну я, - знову каже їжак. 
- Господи, та що за звір ти "Я". 
- Їжачок.
 - Ааа, ну от і розібралися.Ти що плачеш? - здивовано промовив кріт. 
- Так. 
- А чого ти плачеш? Їжачок витер сльози, подивися, а перед ним стояв весь вимазаний в землі кріт. Та такий він був смішний в цій землі.
 Їжак навіть засміявся:
 - А ти смішний, такий весь брудний. 
 - Еге, то через кого ж я такий брудний а? Я вже думав, до води доходжу, коли рив цей тунель, злякався, думав ще затону тут. А виявилось, це ти так заплакав мені землю, що я ледве виліз. 
- Ой, пробач, я не хотів. Та ще й більше почав плакати їжачок, згадавши, скільки звірят він сьогодні образив ненавмисне. 
-О, знову, плачеш, мені подобається краще коли ти смієшся. Так, розповідай, чого плачеш? Тебе хтось образив? Будемо розбиратися, - грізно сказав кріт. 
-Та ні, швидше, я образив. 
-Хмм, це ж як? 
- Отак. Спочатку хотів погратися з білками, але ненавмисне впав на котрусь з них і поранив її своїми голками, що на спині в мене, я ж не хотів. Потім грався зі зайчатами у м'яча, та хотів зловити його, біг біг, перечепився за камінець та й впав, і м'яч мені на спину і все, м'ячика теж немає. Ніхто не хоче зі мною гратися. І знову почав плакати. А кріт від цієї історії як почав сміятися, та сміється і сміється. 
- Ну й у тебе сьогодні і деньок я бачу. Та й в мене теж. Білці ногу роздер, та й підсміюється, м'яча зайцям пробив. Відняв у зайців єдину забаву. Правильно, хай краще працюють, батьками допомагають. А їжак бачить, що кріт сильно сміється, та й в самого смішок виривається. Та й разом почали сміятися. Посміялися, та й стихли. 
- Ох ти й мене і насмішив сьогодні. А можна я твоїх шпичок торкнуся, цікаво, наскільки вони гострі. 
- А ти, що не бачиш мене? - здивовано мовив їжак. 
- Звичайно ні. Я ж кріт. Я живу в землі. Вириваю наверх, трохи перепочину, та й знову в землю. 
- Оце так. Це ж так погано. І ти не бачиш всієї краси лісу, і листя, і травинок, і зиму і весну і літо. А як виглядає гарно суниця, а який запах мають яблучка. А грибочки як гарно ростуть разом. А коли осінь приходить, знаєш, який ліс гарний. Це не можна описати, це треба лише бачити. Листя так гарно вкривають землю. От зараз у нас літо. - Точно не зима, бо зиму я знаю, взимку я сплю у норі, ту землю і не вдовбну, мов камінець. Та й до того ж, ми не сидимо в снігу. Але, ти дуже гарно все розповідаєш. От би побачити хоч один раз. Але я вже звик до цього. Хіба ти можеш змінити, те що ніколи не зміниться. - промовив кріт і продовжив,
- Ти ж не можеш бути білочкою чи лисицею правильно? Чи ось кротом як я? Чи пташкою. Ти такий який ти вродився, то навіщо хвилюватися. Просто будь таким, яким ти є. А тепер дозволиш доторкнутися твоїх голочок? 
- Ой, так звісно, - підійшов ближче їжак, взяв лапку крота та поклав на спину. - Ого які гострі, зайці точно були засмучені, - засміявся кріт,
 - Ти так гарно описував усе. Я знаю, коли весна приходить, тоді земля починає розмерзатися. Я неодмінно беруся до роботи. 
Літо теж знаю, земля на поверхні дуже тепла і мені доводиться рити глибше. А коли осінь, то відчувається. що земля вже холодна. А ти так гарно описав суниці та яблука, от би хоч понюхати те, що ти кажеш, нюх у мене дай боже, - засміявся кріт. 
- То я можу тобі показати дещо, точніше принести понюхати свіже листя яке впало з дерева, жовте жовте, можу принести яблучко, я вже назбирав, - енергійно мовив їжак. - О, було б добре. А можеш завтра принести? 
- Так, звичайно, а ти прийдеш? 
- Звісно. Дивись до завтра ще комусь щось не пробий, - засміявся кріт. 
- Добре, до завтра, - мовив їжачок та й вони порозходились. Їжак був такий радий, що може допомогти кротові відчути хоч трохи ці прекрасні запахи, та й торкнутися він теж може. Прийшов він додому ввечері, почав думати, а що краще принести, що пахне найсильніше. Думав, думав, придумав та й ліг спати. 
Вранці, вставши раніше, пішов він у ліс, назбирав листя різного, взяв яблучко, зірвав гілочки з сосни, з ялинки, біжить до пенька, сів та й чекає. Чекає, чекає, а крота десь немає, ще почекав, ось хтось риє під землею. Ось вже і ямка видніється, ось і виліз кріт. 
- Привіт кротику! - бадьоро відповів їжак. А я тебе вже чекаю.
 - І давно ти чекаєш? 
- Та є трохи. 
- Ой, ти вибач, забарився я трохи. Наступного разу, прийду раніше тебе. - Добре. Дивись, що я тобі приніс. - відповів їжак. І почав розкладати все по черзі. Кріт торкнувся землі, помацав та й сів. А їжак дає по черзі все нюхати. Спочатку дав листя.
- Ох, а запах який? 
- Це листя. Мацає в руках, 
- Ой, а приємне яке. 
- Далі дає їжак гілочки з сосни та ялинки. 
- Ой, колеться, прямо як твої голки на спині, 
- А ти спробуй розім’яти. 
- Який неймовірний запах. Нюхав би і нюхав. Їжак дивиться на крота і сміється. Йому було так приємно, що кріт дізнається від нього ці різні запахи, які він вдихає кожного дня, навіть не задумуючись про те, що для таких як він, це якась несподіванка і щось нове. Наостанок дав їжачок понюхати кроту яблучко, 
- Пахне гарно. 
- А яке ж воно ще й смачне та соковите, - радісно відповів їжачок. 
- І мені можна його скуштувати? - захопливо вигукнув кріт. Їжак відламав половинку яблука та дав у лапки кротові. Він спочатку довго нюхав та все захоплювався. Потім відкусив шматок, почав смакувати, 
- Та це ж смакота, ммм, а солодке яке, а соковите яке. Дякую тобі їжачок, ти мене зробив сьогодні таким щасливим. Та хотів обняти їжачка, а той як злякається, бо думав, що він і кротові завдасть шкоди кольнувши його. А він все хилиться до їжачка, не бачить де він, та лапками все мацає. 
Тоді їжак взяв його лапки та й обійняв, а він такий маленький, що якраз поміщався в обійми там, де їжачок не міг його вколоти, навпаки, кріт немов би падав не в обійми, а на м'яке хутро. Бо їжачок відкрив не тільки своє хутро, але й свою душу та серце для нового друга. 
А новий друг не побоявся впасти в обійми тому, кого навіть ніколи не побачить. Натомість, довірив не тільки свої лапки, але й себе. 
     Відтоді вони були найкращими друзями. І їжачок ще багато показував, речей про які кріт навіть і не здогадувався.