Розділ 11

Судячи з рівних кроків, мене з палацу не винесли. Це ж треба! В імператорському палаці злодії розгулюють безкарно. Нарешті кошик поставили, пролунали квапливі кроки і звук дверей, що зачиняються. Вичекавши деякий час, я вчепилася зубами в тканину і, піднатужившись, стягнула її.

Кімната нічим не освітлювалася, але передсвітанкові сутінки починали трохи розсіюватися, і я зрозуміла, що мене принесли в якийсь кабінет. Кімната нагадувала робочий кабінет або міні-бібліотеку. Книжкові стелажі, стіл, завалений якимись паперами, на який і поставили кошик зі мною. Біля однієї зі стін стояв невеликий диванчик і поруч із ним — сервант із фужерами та графинами. Загалом обстановка робоча. Ну що ж, тим гірше для них! Вибравшись із кошика, я пробіглася столом, шарудівши паперами. І почала дрібно капостити.

Для початку приділила увагу документам — сподіваюся, там було щось важливе, бо практично всі папери на столі я пошматувала й ізмочалила. Окинувши задоволеним поглядом скоєне, я наостанок зробила калюжу на краю столу й забралася в кошик чекати подальшого розвитку подій. Бо нефіг!

А ще я дуже сподівалася, що мене вже кинулися шукати й скоро знайдуть. Про всяк випадок погладила лапкою амулет зв'язку і стала чекати. Чекала-чекала й не помітила, як заснула.

Прокинулася від голосів, що лунали в кімнаті.

— Проходьте, ми принесли її, як ви й сказали, до вас у кабінет, — голос здався смутно знайомим.

Я обережно визирнула з-за бортика кошика. Так і є, голос знайомий, він належав братові-близнюку перевертню. О, зміюка дрібна, злодюга! Так ось хто промишляє гоп-стопом. То-то вони мені в саді ще не сподобалися. Андіррід стрімко наближався до столу, Індірріда не відставала від нього.

 — Ви точно впевнені, що ця тваринка безпечна? — голос низький, тихий, але при цьому дуже владний.

 — Абсолютно, ваша світлосте. За весь той час, що ми її бачили, вона була абсолютно нешкідливою!

Ага, щаз! Це я то нешкідлива? Стоп, вона сказала «ваша світлосте»? І я полізла з кошика.

Не встигла я перевалитися через бортик, як до столу підійшов імператор власною персоною. Та так вдало підійшов, прямо з розмаху рукою в мою калюжу й вдрукувався! Отримуй, вражино!

Поки імператор гидливо обнюхував свою імператорську руку, Індірріда зрозуміла, що не така вже я й нешкідлива. Бачачи розірвані на шматки документи, вона почала бліднути.

— Це що тут ваша нешкідлива тваринка наробила?! — імператор теж виявив плоди моєї праці.

— Та як вам у голову прийшло залишити її на робочому столі!

— Мій імператоре, простіть, — Андіррід бухнувся на коліна, — ми й припустити не могли, що вона завдасть такої шкоди!

— Думати вони не могли! Воно мені на столі калюжу зробило! — імператор почав закипати.

— Я не «воно»! Я їжак! — рявкнула я імператору. Той у відповідь виразно гикнув.

— Мало я вам тут напакостила! Треба було дві калюжі зробити!

В Індірріди виразно сіпнулося око.

— Ага, зміюко, не очікувала! А я не проста тваринка! — А от ти зараз нам і розповіси, яка ти тваринка, — імператор швидко оговтався і простягнув руку в мій бік.

— Руку прибрав! — А то що? — імператор іронічно вигнув брову.

— А то…

Але тут відбулися дві речі: відкрився портал, і в нього ввалилися Геріус з Етрусом. Імператор обернувся на шум, а я стрибнула й вчепилася у вухо владики, що відвернувся.

Імператор загорлав від болю та несподіванки. У змієнишей-перевертнів округлилися очі, Етрус теж витріщив баньки й спробував відверто не іржати, а от Геріус почав трансформуватися. Причому викликав при цьому відвертий страх, оскільки одяг на ньому розлетівся на шматки, м'язи на плечах і руках здулися гулями, а ноги перетворилися на довгий і могутній зміїний хвіст, яким він припечатав змієнишей до підлоги. Від такого пердимонокля я з переляку дужче стиснула зуби й намертво вчепилася в імператора, який під моєю вагою злегка присів.

Краєм ока у віконному склі, яке спрацювало не гірше за дзеркало, я побачила картину маслом: розмазані по підлозі двійнята, намертво припечатані хвостом Геріуса, відкривають і закривають роти в беззвучному крику. Величезний і страшний змієлюд, що розгойдується над поваленими ворогами, корчачись від стримуваного реготу червоний Етрус, і я, що вчепилася зубами у вухо імператора, руками й ногами обіймаючи його. Абсолютно гола, тільки в бантику з артефактом на шиї, який, на щастя, змінив свій розмір на більш підходящий, а то б я на ньому й удавилася. Виявляється, в момент стрибка я знову перетворилася на людину.

— Лано, виплюнь імператора! — Етрус наблизився до нашої з імператором композиції.

Я нарешті розтиснула щелепи й відпустила багатостраждальне вухо імператора, яке на очах почало синіти й опухати. Але все так же продовжувала висіти на царственому гоп-стопнику, здорово розсудивши, що дівчина я, звісно, красива і соромитися мені нічого, але бути оголеною при такій кількості малознайомих людей — не комільфо. І тому воліла висіти на спині імператора, заодно й ховатися.

Етрус стягнув із себе піджак і запропонував його мені. Вдячним поглядом я прийняла его допомогу. Благо, розмір піджака дозволяв мені повністю й із комфортом у ньому сховатися.