Розділ 7

Весь наступний день будинок ходив ходором. Усі готувалися до майбутнього балу, який мав тривати аж цілий тиждень і завершитися грандіозним карнавалом. Щоправда, «усі» — це поняття розтяжне. Готувалися переважно наші панночки. А Геріус із Етрусом накивали п'ятами від примірок та розмов про те, що в цьому сезоні носять і чи не занадто відвертою буде сукня у Кіммі. Ха! Відвертою. Ну, якщо опустити вирізи до пупка спереду і до ямочок на попереку ззаду, то спідниця у сукні була дуже навіть пуританською — до самої підлоги.

Загалом, я б із задоволенням теж пошурхала в тканинах-мереживах та іншій усячині. Але мене як улюблену тваринку забрали з собою в кабінет. Одне радувало — Геріус практично не випускав мене з рук. А якщо й випускав, то в руки Етруса. Навіть у кущі за потребою — і то відпускали з великим неохочим зітханням. Зате з розмов чоловіків я дізналася багато цікавого про устрій цього світу.

Увечері того ж дня вся компанія вирішила прогулятися в міському саду. Нідан для променаду обрала зелену сукню простого крою, але вона так вдало облягала її фігуру, що, здавалося, було б зайвим прикрашати її чимось іще. Туфлі-човники такого ж кольору доповнювали образ. З прикрас на ній були всі ті самі, що й у перший день нашої зустрічі. Здавалося, вона й спить у них. Треба буде потім у Геріуса докладніше розпитати. Ну не може жінка просто так не міняти прикраси. Це протиприродно!

Кіммі ж для прогулянки обрала сукню насиченого бірюзового кольору та прикраси зі сріблястого металу з камінням, схожим на нашу молоду бірюзу. Щоб здаватися вищою, вона взула туфлі на підборах.

Чоловіки були в костюмах-трійках. І якщо дами носили фасони ближче до нашого вісімнадцятого століття, то чоловічі костюми були цілком сучасними. Єдине, що їх відрізняло від земних, це аксесуари — краватки передбачені не були, замість них використовували досить яскраві шийні хустки, що на тлі темних костюмів і білих сорочок виглядало яскравою плямою. Взуті вони були в цілком земні чоловічі туфлі.

Усі четверо виглядали просто приголомшливо. Але крутішою за всіх була я. Ось вона — моя зоряна година на алеї моди!

Мене посадили в щось на кшталт кошика, вистеленого шовковою тканиною з маленькою подушечкою. Кіммі, якій ніхто не спромігся пояснити, що я теж якби перевертень (точніше, людина, яка обпилася оборотного зілля) і цілком собі балакуча, спробувала прив'язати на мене бірюзовий бантик. Але я так клацала зубами й хрюкала, що вона відмовилася від цієї затії. І пов'язала бант на ручку кошика.

Коли веселий квартет вийшов із порталу в столичному саду, фурор був невимовний. По-перше, всі четверо були досить цікавими зовні. По-друге, всі були в тій чи іншій мірі популярними. Геріуса так практично на кожному кроці зупиняли й вітали з поверненням до столиці, на що він тільки загадково посміхався й прихильно кивав. І, по-третє, — я була зіркою. Кіммі так урочисто несла кошик, що мимоволі притягувала погляди, а вже побачивши мене, жителі та гості столиці просто не могли пройти повз і постійно уточнювали та запитували, хто я і що я. Ось уже воістину: «по вулицях слона водили».

Новина про те, що у володіннях родини де Іторг з'явився невиданий ЇЖАК, якого ніхто ніколи не бачив, миттєво облетіла всю округу, і люди в саду якби ненароком поспішали пройти в безпосередній близькості від нас.

Вдоволь продефілювавши алеями саду, вся компанія влаштувалася за столиком літнього кафе. От що цікаво — світ інший, а звички такі самі, як на Землі.

Мій кошик урочисто водрузили в центрі столика. Дочекавшись, коли офіціант принесе напої та щось солодке, вся моя компанія заходилася отримувати задоволення від вечора. Геріус запропонував мені шматочок чогось там, але я невдоволено посмикала носом і гордо відвернулася. М'ясо де? Де м'ясо, я вас питаю?!

Покликавши офіціанта, маг щось прошепотів, і за хвилину переді мною стояло блюдечко з молоком. Ну, ось це інша справа. Прихильно лакаю молоко.

Кіммі купалася в променях загальної уваги. До нашого столика підходили, захоплювалися дамами, віталися з чоловіками й косилися на мене. Через деякий час підійшла компанія з чотирьох хлопців та двох панночок. Судячи з повадок, усі були перевертнями. Щоправда, я так і не зрозуміла, якими саме. Компанія була добре знайома з моїми супутниками, але мене, природно, ніхто не представляв. Тому я тільки через деякий час самостійно визначилася, кого як звати і хто кому ким доводиться.

Іта-а-ак, почну з панночок. Вони являли собою єдність і боротьбу протилежностей. Перша — висока, тонка, одягнена в чорну облягаючу сукню з блискітками. В'юнке чорне волосся коротко підстрижене. Величезні зелені очі приваблюють і заворожують водночас. Ім'я, що запам'ятовується, — Індірріда. Її супутниця — невисока, злегка повненька сіроока панночка з копною рудого кучерявого волосся, була одягнена в летючу сукню попелястого кольору до підлоги. Поверх сукні-балахона нацеплено безліч прикрас, що нагадували амулети шаманів Крайньої Півночі. Але, схоже, крім мене, таке поєднання нікого не бентежило. Звали панночку Алемі.

Тепер про супутників. Андіррід — точна копія Індірріди: високий, худорлявий, гнучкий. При спілкуванні з ним створювалося враження, що він постійно перетікає всередині самого себе. Такі ж очі, як і в сестри. Дивлячись на них, на думку спадали змії.

Наступний персонаж скоріше нагадував ведмедя. Величезний, із добродушною усмішкою на бородатому обличчі. Коротке каштанове волосся та карі очі. У компанії волів відмовчуватися. Відмінною рисою був перстень на вказівному пальці з величезним, просто до непристойності, сапфіром. Ім'я у нього було таке ж ґрунтовне, як і він сам — Антарус.