Розділ 6

— Ні, ні, і ще раз НІ!!! — горлав Геріус, міряючи кімнату розмашистими кроками.

Цього разу я сиділа, згорнувшись клубочком у долонях Етруса, і періодично висовувала носа з-під його пальців. Бушував Геріус знатно. І чого, питається, розкричався? Сама ж ідея пречудова! І користь суспільству принесемо, і з мене хоч якийсь толк буде.

Нідан стояла біля вікна, крутячи в тонких пальцях келих. Як завжди — прекрасна й бездоганна, аж зло бере. Треба, поки я в їжачому подобі, хоч туфлі їй погризти, а то он які гострі зуби без діла пропадають. Цікаво, а їжаки, які живуть у людей як домашні улюбленці, псують взуття? Ніколи про це не замислювалася.

З роздумів мене висмикнув черговий вереск мага:

— Ні, я сказав! Ми не знаємо, як довго Лана пробуде в цьому вигляді! А раптом вона перекинеться назад у найневідповідніший момент?!

На це Етрусу крити було нічим. Він вичікувально вставився на мене. Пововтузившись у його долонях, я влаштувалася зручніше й визирнула зі свого затишного сховища.

— Геріусе, вислухай мене!

— А вухатим слова взагалі не давали! — видихнув маг.

— Це хто тут вухатий?! — обурилася я і полізла назовні, ледь не впавши. Мене ледве встигли підхопити.

Обурено працюючи лапками, як веслами, і лежачи на руці Етруса, я репетувала на весь свій їжачий голос.

— Може, повернути тебе в стадію «нічого не чую, нічого не говорю»? — задумливо протягнув Геріус. — Щось галасу від тебе забагато. І він одразу недобро примружився, коли Етрус обережно пересадив мене собі на коліна.

— Припиніть сваритися! — не витримала Нідан. — У словах Лани є здоровий глузд. І ми повинні ризикнути.

«О як! Ризикувати то не її життям будуть!» — тут же вишкірилася я у весь свій внутрішній голос. Хоча, чого це я? Сама ж цю авантюру й запропонувала. Так, Лано, зав'язуй із ревнощами і давай прораховувати план, який сама ж і вигадала.

— Справді, ви втрачаєте час. Я не знаю, як довго буду в подобі їжака. Тож скористайтеся цим. Зрештою, я сама це запропонувала, весь ризик і відповідальність на мені.

— Оце мене й бентежить, — заперечив Геріус.

Отак ми бодалися ще години чотири, геть забувши про обід. Коли я зрозуміла, що охрипла й остаточно видихалася, стрілка годинника (якби він тут був) перевалила за восьму вечора. І думка зжерти таргана вже не здавалася мені такою огидною.

— Господарю, а ти нас годувати збираєшся? А то твій «цінний» звірок зараз ноги з голодухи протягне!

Стріпнувшись, Геріус запросив усіх до їдальні, і, забравши мене з рук Етруса, поніс сам. Звично розстеливши скатертину-самобранку, він посадив мене біля своєї тарілки. Ага, зараз, буду я сидіти, коли он на тарелі м'яско лежить! Не звертаючи уваги на чиїсь погляди, я почимчикувала до блюда, вхопила зубами найбільший шматок і потягла його назад до мага. Усівшись біля його тарілки, стала з апетитом жувати. Хай вибачить мені ця пречудова скатертина за плями, які я на ній лишаю. Якщо обернуся назад — сама відперу.

Їли практично мовчки. Голодними були всі. Чоловіки потягували вино, Нідан від нього відмовилася. Ну, а їжакам, ясна річ, ніхто й не пропонував. Хоча цікаво: а їжаки п'яніють? І якщо п'яніють, то як поводяться?

Дожувавши м'ясо, наситившись і подобрішавши, я знову завела стару пісню — мовляв, хочу бути сищиком і послужити на благо вітчизни. На що Геріус мені прозоро натякнув, що вітчизна взагалі-то не моя, і нічого тут примазуватися. Наївний! Якщо я впіймала азарт, мене вже ніщо не зупинить.

Під кінець вечора ми втрьох таки перекричали мого мага. Було вирішено: вирушаємо до столиці й беремо супостатів «на їжака». Етрус навіть придумав, як засвітити мене у вищому світі за допомогою його сестри. Єдина умова, яку поставив Геріус — він буде гостювати в будинку батьків Етруса, щоб бути ближче до мене. Ну і для охорони мене любимої, звісно.

Виїжджати вирішили вранці. Посидівши ще трохи, всі стомлені суперечками розповзлися по своїх кімнатах. Геріус підхопив мене на руки і поніс до себе. На моє обурене пихкання заявив, що віднині спати я буду під його чуйним наглядом. Отак! Ех, шкода, він за мною так не наглядав, коли я була в людській подобі.

У кімнаті маг спробував мостити мене на своїй подушці. Але тут уже заскулила я. А якщо мені з ліжка злізти треба буде? Мені що, десантуватися? Маг моєї логіки не зрозумів, але з ліжка спустив. Потім зі свого хутряного жилета спорудив щось на кшталт гніздечка й урочисто водрузив мене туди. Цьому варіанту я опиратися не стала: блаженно витягнула всі чотири лапки і захропла, геть забувши, що їжаки — взагалі-то нічні тварини.

Вранці прокинулася і злякано заверещала. Причина — Мруз. Сидить, гад, поруч і гіпнотизує мене поглядом. Ні, поки я була в рази більшою за нього, я якось мирилася з цим сусідством, але тепер, коли ми одного розміру — відчуття так собі. Ви заїкаючихся їжаків бачили? А так, щоб у них іще й око сіпалося? От якби були поруч, мали б шанс побачити. А так — повірте на слово.

— Мурзику, ну хто так робить?! Я ж заїкою стану!

— Фіііть, та ладно тобі. Давай прокидайся, господар сказав, що вирушаємо через сорок міт.

— Це через скільки?

— Фіііть. Успієш умитися й поснідати… — і тут павук задумався, дивлячись на мене.