Розділ 3

Ближче до обіду я рванула на кухню. Як з'ясувалося, готувати магічно Геріус теж міг. Але вважав їжу, приготовану не руками, — мертвою. Тому й узяв мене в дім, у всякому разі, так він мені пояснив. Перебування в будинку потрібно було відпрацьовувати, та й у мені жевріла надія, що він дотримає слова і з'ясує, як я потрапила в цей світ і що робити, щоб із нього вибратися.

Мруз рванув за мною, обганяючи на поворотах у коридорі, заскочив на кухню і завмер посеред неї. «А-а-а, щоб тебе! Ти хороший, але в мені живе генетичний страх перед павуками. Головне — стриматися і не прихлопнути чимось важким, а то потім совість замучить». Попросивши Мруза посидіти не рухаючись там, де він сидить, я потупала до шаф. Якщо вранці з готуванням проблем не виникло, то я сподівалася, що й зараз великих несподіванок не буде. Ретельно вивчивши всі інгредієнти та розпитавши павука, з'ясувала, що продукти хоч зовні й відрізняються від наших, але мають ті самі властивості. Година пішла на те, щоб описати схожість і відмінності тих продуктів, які були в наявності. З іншими будемо знайомитися в міру надходження.

Із наявних продуктів можна було приготувати борщ і печеню з незрозумілого звіра, що нагадував кролика з довгим хвостом. Добре хоч тушка вже була оброблена. Ну й понеслося за принципом — «очі бояться, а руки роблять». Періодично звіряючись із папірцем і постійно куштуючи, зварганила-таки першу страву під кодовою назвою «борщ». За смаком він нагадував класичний. Тільки капуста була помаранчевого кольору, а помідор — фіолетового. Функцію буряка виконував овоч синього кольору. Тому за колірною гамою від класики моя страва сильно відрізнялася. Поки готувала, по столу туди-сюди бігав Мруз і лементував, що ці продукти не поєднуються, що тут так не готують. Але коли я пригрозила огріти його ополоником, він тихенько примостився зверху на одній із шаф і щось бурчав собі під ніс — чи що там у нього є, під що бурчати можна.

Коли приступила до печені з кото-кроля, вирішила не мудрувати лукаво, а просто нашпигувати його прянощами й протушкувати в сметані. Добре хоч молоко і сметана тут не відрізнялися від земних. На гарнір зварганила пюре з картоплі яскраво-жовтого кольору. Вийшло жваво й живописно. Мруз зачаївся нагорі, і коли я його гукнула, з опаскою зліз і поскакав кликати мага.

Сервірувавши стіл, я сіла чекати. Маг і павук не змусили себе довго чекати, і вже за двадцять хвилин Геріус недовірливо розглядав нью-борщ у себе в тарілці. — Лано, а ти впевнена, що це можна їсти? — аж надто колірна гама дивна. — Можна, я під час готування куштувала і залишилася живою. Загалом, це земна страва, просто колір у ваших продуктів відрізняється від наших. Ти ще сметани додай і куштуй.

Зелененький маг ще з хвилину розглядав тарілку, потім, явно прийнявши рішення, узявся за ложку. Було цікаво спостерігати за істотою, яка ні разу не куштувала таких страв. Після першої ложки в його очах з'явився інтерес, і працювати нею він став у рази швидше. — Смачно! Але незвично. У нас так не заведено. І взагалі, їжа підбирається в готуванні за колірною гамою. — Жах який! А підбирати за смаковими якостями не пробували? — уточнила я, подаючи печеню з кото-кроля.

З другою стравою запитань навіть не виникло. Ум'яв усе як миленький. Відкинувся задоволений на стільці й заявив, що такими темпами він від смачної їжі розтовстіє. Але все одно дуже радий, що залишив мене у себе.

Почекавши, поки він магічно прибере й вимиє посуд, я поцікавилася у мага, а, власне, коли він почне з'ясовувати, яким чином я опинилася в його світі.

— Та просто зараз і почнемо, ходімо в кабінет.

Ми знову повернулися до кабінету на першому поверсі. Маг усадив мене в крісло, Мруз умостився на підлокітнику поруч. Ні, він мене до інфаркту таки доведе. Цікаво, що буде першим — у мене з'явиться постійний нервовий тик чи я впаду в повний пофігізм? Хоч роби самій із собою ставки.

Тим часом Геріус дістав із шухляди столу шкатулку, що нагадувала ту, яку уволокла всесвітла крякозябра, і, попорпавшись там, витяг кулон на ланцюжку.

— Лано, приміряй-но це. Це артефакт прихованої пам'яті. Якщо пощастить, то ми зможемо побачити, що або кого останнього ти бачила перед тим, як потрапити в мій світ. Не бійся, я буду поруч, і якщо відчуєш себе зле, я зніму його з тебе.

З опаскою взяла кулон. Мінерал, дуже схожий на місячний камінь краплеподібної форми, був підвішений за просте кільце на ланцюжок із зеленуватого металу. Страшно не страшно, а вибиратися звідси треба, тож, зчепивши зуби, я одягла його собі на шию.

Приблизно з хвилину нічого не відбувалося, а потім кулон став відчутно нагріватися. Перед очима пішли дрижаки й ряботиння. Геріус стрімко нахилився до мене і обхопив долонями мій лоб. Коли я відкрила очі, то виявилося, що лежу у своїй кімнаті, у мене на грудях примостився Мруз і, затиснувши в передніх лапках шматок тканини, обмахував мене наче опахалом. Побачивши, що я відкрила очі, він став весело на мені підстрибувати. У роті були неприємні відчуття, голова злегка паморочилася. — Мурзику, у тебе сім'я є? Дружина, діти там… Тобі до них не треба?

 — Фі-і-іть, ні, я ще молодий, сім'ї в мене немає, — «заспокоїв» мене павук.

 — Шкода, — протягнула я.

— Злізь із мене, будь ласка.

— Фі-і-іть, Господарю!!! — заверещав павук і радісно пострибав у бік дверей.

За хвилину до кімнати увірвався Геріус. У два кроки підскочивши до ліжка — та що ж вони тут усі такі стрімкі? — він нахилився майже впритул до мого обличчя і спробував щось розгледіти в моїх очах.