Кайл

Я не знаю, чому вирішив прогулятися в цей день, адже вночі любив більше сидіти на балконі та курити. Оці всі прогулянки - це точно не про мене. Я більш домашній хлопець. Ще й було досить прохолодно. За свою кар'єру в поліції я надивився всілякого, тому для мене в нічних прогулянках немає нічого романтичного. Я би краще справді ліг спати, адже зранку маю йти на роботу. А в нас інколи від того чи виспався ти залежить життя. Та цього разу ніби відчув, що треба зробити це. От якесь таке дивне передчуття ніби вело мене. І я не міг цього пояснити. Тому вирішив просто довіритися йому та вийти зараз на вулицю. І не даремно.

Я побачив жахливу картину, як до Аніки чіпляється два якихось чоловіки. Вони були досить великими, тому в неї не було зовсім ніяких шансів проти них. Один з них поцілував її, але дівчині було огидно. Але вона ж не могла нічого зробити. Ну звичайно, адже тендітна дівчина не зможе протистояти таким бугаям. Ну що ж я вирішив виправити це все. І зараз в мені говорив не поліцейський. Я не хотів бачити, як хтось чіпляється до неї. Я би це зробив, навіть якщо все було би добровільно. Викинувши недопалом, я вирішив терміново діяти. І чи то прокинувся мій інстинкт поліцейського, чи я просто хотів захистити дівчину, та я підійшов ближче і крикнув. 

- Агов, якось негарно чіплятися до дівчини, якій не приємна ваша увага. - посміхнувся я. - Чи невже ви настільки розчарувалися у власній зовнішності, що вже не бачите іншого виходу? Тоді мені вас шкода. 

- Вона задоволена. І це все по згоді. - крикнув один. - А тобі краще йти, куди тобі потрібно. Інакше можна добряче пошкодувати. Ми не любимо повторювати двічі. 

Аніка поглядом благала мене про допомогу. Я бачив, що їй справді страшно, адже вона просто боялася навіть уявити, що станеться далі. І я зараз був для неї своєрідним рятівником. Але я в будь-якому випадку не пройшов би повз дівчини, що потребувала в мені. Скажімо так, це в мені говорила все ж моя людяність. Тому я лише всміхнувся їм. Можна перетворити це все на своєрідну гру, в якій буде лише один переможець. 

- Даю вам п'ять хвилин, аби забратися звідси. - я подивився на годинник. - Інакше пошкодувати доведеться вже вам. 

- А ти дивись який сміливий. Але це тобі не допоможе. - прохрипів другий. - Навчимо його гарних манер. Краля все одно нікуди не дінеться. 

І він почав рухатися до мене з наміром швидко вдарити та повернутися до свого заняття. А мені навіть стало смішно від цієї картини. Та вони не знали одного факту, адже чорний пояс завжди додав мені впевненості. Я не боявся тих, хто вдвічі більший за мене. А в цих двох ще й мізків не достатньо. Це вони ще не знають з ким зв'язалися...