Кайл

Я не знаю, чому вирішив прогулятися в цей день, адже зазвичай вночі я віддаю перевагу сидінню на балконі з сигаретою в руках. Мені більше подобається бути вдома, ніж блукати вулицями. Прогулянки — це точно не моє. І погода не радує: прохолодно, вітер на вулиці, а небо затягнуте хмарами.

А ще, з ранку треба йти на роботу, і я точно не мав би залишатися на вулиці допізна. У моїй роботі, якщо не виспишся — це може мати катастрофічні наслідки. Але цього разу, не знаю чому, відчував, що треба вийти. Таке дивне передчуття, наче щось не дає мені спокою. Ніби хтось або щось веде мене. Може це банальна інтуїція, але я вирішив довіритися цьому відчуттю.

Не знаю, скільки часу пройшло, але як тільки я опинився на вулиці, побачив картину, від якої мороз по шкірі. Два чоловіки, явно більші за мене, чіпляються до Аніки. Це вже було більше, ніж я міг терпіти. Один з них нахабно цілує її, але вона не відповідає на поцілунок, її очі повні відрази та страху. Вона не могла нічого зробити — ці бугаї перекрили всі її можливості.

Але я не міг залишити це так. Тому що, навіть якщо я не поліцейський зараз, я все одно був чоловіком. І як би не старався я відхилятися від своїх почуттів, моя природна людяність не дозволяла мені залишити її наодинці з цими двома покидьками. Я не був готовий спостерігати, як її розчавлюють.

Я викинув недопалок і підійшов ближче. Гроза була на горизонті. Дівчина потребувала допомоги, і я не мав наміру залишатися байдужим. "Не сьогодні", подумав я. Яким би не було моє ставлення до Аніки, я ніколи не залишу дівчину в біді. Тим паче в такій жахливій ситуації.

- Агов, вам не здається, що ви вже перехопили всі можливі ідеї? Чи не можете знайти собі жертву, що не буде вас відштовхувати? - я вимовив це з посмішкою, яка не була ані доброзичливою, ані іронічною.

Я просто відчував, що зараз повинно бути так. Один із них засміявся. Проте це було якось аж надто цинічно. Певно цьому хлопцеві не бракувало іронії.

- Вона сама цього хоче, не лізь, брате, - прогарчав він. – Це її вибір. Краля хоче залишитись поруч з нами.

- Ти помиляєшся, друже. Їй це не подобається, - посміхнувся я.

Я зробив крок уперед, намагаючись не видавати ані тривогу, ані хвилювання. Але відчував, як це все накопичується у мене всередині. Я готовий був діяти. Вони мене недооцінили. Вони думали, що я просто пройду повз або попрошу залишити дівчину в спокої. А я знав, що саме потрібно зробити, аби цього разу вони здивувалися.

- Давайте так, у вас є п'ять хвилин, аби забратися звідси, - пояснив як. – А якщо не встигаєте, то доведеться жалкувати. І двічі я не повторюю. Ця пропозиція має обмежений час дії.

Чоловіки обмінялися поглядами, намагаючись оцінити мене. Вони явно не були налаштовані мирно. По поглядам я зрозумів, що ці двоє не вважають мене якоюсь загрозою. Другий, який не сказав нічого раніше, тепер крокував до мене.

- Ооо, який сміливий, - розсміявся я. – Глянь, який крутий... Ну що ж, час показати, хто тут головний.

І вони пішли на мене. Я зрозумів, що зараз буде якесь шоу — але не для них. Ще один крок, ще один. І ось він уже наближається. Я навіть не здивувався. Мій тренування в бойових мистецтвах, чорний пояс — це все було не для того, щоб стояти в стороні. Я ніколи не боявся таких людей. Це вони боялися того, що вони не знали.

Тому я просто викинув свою сигарету, відкидаючи її у бік, і вже був готовий дати відсіч. Це має бути весело, хоча і не обійдеться без травм. Але я готовий ризикнути, адже не хочу бачити страх в очах Аніки.