Кайл

Хто б міг подумати, що та загадкова дівчина з клубу виявиться моєю новою родичкою? Якби я тоді хоч на мить здогадався, ким вона є — звісно, ніколи б не підійшов до неї. Не було б тієї дивної, незручної ситуації, яка тепер постійно стоїть між нами.

Ми би, можливо, познайомилися у цілком інших обставинах — спокійно, без напруги, з усмішками, а не з напівзгаслими поглядами і вивченим ігноруванням. Але що сталося — того вже не зміниш. Вийшло все ніби в тих поганих комедія, де герої обов’язково залишаться разом в кінці. Але ця історія точно не про нас. Я не божевільний.

Коли Джейк — мій старший брат, найближча людина, яку я маю — повідомив, що збирається одружитися, я щиро зрадів. Я знав, скільки болю він пройшов. Після зради першої дружини, після того, як його найближчий друг виявився тим, хто все зруйнував, Джейк зламався. Він замкнувся у собі, в роботі, в постійній боротьбі з тінню минулого. Його серце було ніби заморожене. Жодних романів, жодної близькості — лише праця, обов’язки, відповідальність. Він навіть мене виховував більше як батько, аніж як брат. І я завжди відчував, що він відмовився від власного щастя заради мене.

Але потім у його житті з’явилася Вона — Женевьєва. І щось у ньому змінилося. Очі, які були тьмяними роками, раптом засяяли. Він почав жартувати. Сміятись. Мріяти. Вперше за довгий час я побачив того Джейка, яким він був до трагедії. І навіть якщо вона старша за нього на десять років, навіть якщо в неї двоє дорослих дітей — це не має жодного значення. Головне, що він поруч із людиною, яка повернула його до життя.

До того ж, давайте будемо чесні — Женевьєва не виглядає на свої сорок вісім. Вона має щось магнетичне в собі. Стиль, впевненість, грацію. Вона наче втілення витонченості, сили і спокою одночасно. Я навіть сам собі поставив запитання: як їй це вдається? Та головне, що вона подарувала моєму братові новий шанс на щастя. І я цього ніколи не забуду.

От тільки... одна маленька деталь затьмарила всю цю ідилію. Аніка. Донька Женевьєви. Та сама дівчина з клубу, з якою я колись, здавалося б, випадково познайомився, провів ніч, а зранку зник, не залишивши навіть імені. При інших умовах я би просто порадив Джейку знайти когось іншого, де не буде божевільних родичів. Але він справді кохає Женевьєву.

Я не шукав стосунків, не хотів нічого серйозного. Це була одна з тих зустрічей, про які краще забути. І я справді вважав, що ніколи більше її не побачу. Я помилився.

Тепер вона — частина родини. І не просто частина, а моя майбутня племінниця. І хоча ми з нею не маємо жодного родинного зв’язку по крові, все одно — це вже інша реальність. Ми приречені бачитися. На святах, вечірках, офіційних заходах. І кожен раз доведеться робити вигляд, ніби між нами ніколи нічого не було. Ніби ми просто знайомі. Чи навіть не знайомі зовсім.

Я вже був готовий змиритися з цим. Вирішив просто ігнорувати. Терпіти. Робити вигляд, що її не існує. Але є одна річ, яка мене справді непокоїть. Мені здається, що Аніка щось задумала. В її очах є щось недобре. Якесь приховане невдоволення. І що найгірше — це невдоволення стосується Джейка.

Вона не приймає його. Не довіряє. А може, й гірше — хоче нашкодити. Я не знаю, чому, але відчуваю це нутром. І я не дозволю їй зруйнувати те, що нарешті почало складатися. Мій брат заслуговує на спокій і любов. І якщо Аніка стане на заваді — мені доведеться діяти.

Навіть якщо для цього доведеться знову вступити в цю дивну гру, з якої ми з нею обидва хотіли вийти, ще до того, як вона почалася.