Глава 5

Це ж треба було так встрягнути. Невже моїм сусідом став Кайл? Це якийсь жарт, чи мама спеціально підселила його сюди. Хоча ні, другий варіант не можливий, адже судячи з усього, він тут давно проживає. Від цього легше не стає, адже я б краще поселилася десь в іншому місці. Проте зараз в мене немає такої можливості. Єдиний вихід — це просто ігнорувати те, що він тут, і намагатися нормально жити. Думаю, з цим точно виникнуть проблеми, адже Кайл буде мене діставати. Є, звичайно, варіант повернутися додому, адже він явно там не житиме. Та я ж горда, першою вибачатися не стану. Та й немає за що, адже я нічого не зробила.

Саме в таких думках я і провела пів ночі, навіть не помітивши як заснула. От тільки снилися мені всілякі жахи. І це при тому, що я взагалі не фанат даного жанру. Мені більше до вподоби якісь мелодраматичні історії, над якими можна добряче поплакати. Особливо якщо ще й з нещасливим фіналом. Для прикладу моїм улюбленим фільмом досі є "Поспішай кохати". І байдуже, що йому вже стільки років. Але минулого місяця Клео потягнула мене таки на прем'єру якогось нового фільму жахів. Чесно, я ще тиждень десь спала із включеним світлом, боячись кожного шороху. Але зараз у сні я помирала. Хтось вистрілив в мене, я ж просто лежала на снігу, а життя повільно покидало мене. Ще й люди проходили повз, навіть не намагаючися допомогти. Ледве стримавши крик, я прокинулася. Ще було цілих сорок хвилин до будильника, але я була впевнена, що поспати мені більше не вдасться.

Тому, я пішла приймати душ та готуватися до співбесіди. Вчора мені передзвонили з однієї дуже крутої компанії й запропонували прийти до них. Звичайно я погодилася, адже це хороший старт для моєї майбутньої кар'єри. Тому, вирішивши вдягнути простий чорний костюм та чорні туфлі на високих підборах, я прийнялася наносити макіяж. Його має бути мінімум, адже я йду в солідну фірму. А от з моїм рудим неслухняним волоссям можуть бути проблеми. Тому, я старанно випрямила його та зав'язала у хвіст. Що ж, виглядає доволі непогано. Мені навіть подобається те, як я зараз виглядала. Така собі бізнес-леді. Сподіваюся, що в мене сьогодні таки все вийде, і ніхто мені не зіпсує настрій. Я просто впевнена у цьому. Тому, взявши сумку, я попрямувала до виходу з квартири. І коли вже закривала двері, то почула знайомий голос, в якому була насмішка.

- І куди це ти зібралася в такому вигляді? Невже десь вечірка в офісному стилі?

Ну звичайно, хто б це міг бути в такий важливий для мене момент. Обернувшись, я побачила Кайла, що якраз виходив зі своєї квартирі у формі поліцейського. Ах так от ким він працює. Напевно хлопець розповідав про це під час знайомства в нашому домі, але я тоді його не слухала. Просто чудово, оце в мене веселе життя починається. Особливо з таким сусідом.

- Я йду на роботу влаштовуватися. - буркнула я.

- Дивно, і навіщо дівчині, що має стільки грошей робота. - він склав руки на грудях. - А ти хіба щось вмієш?

- В мене червоний диплом. - я з викликом подивилася на хлопця. - Мене всі викладачі хвалили.

- Ну, не дивно. Батьки постаралися та купили для донечки. От тільки я дуже сподіваюся, що ти не лікар. Адже тоді стає страшно. - розсміявся він. - Могла сказати матусі, вона б замовила словечко за тебе. Я впевнений, що Женевьєва все б зробила для своєї донечки. Якось би компенсувало бездарність.

Я ж вирішила не вислуховувати далі його насмішки, а просто розвернулася та пішла геть, аби більше не бачити його. Мені не цікаво стояти та терпіти це все, адже ще б трошки, і я б його точно вдарила. Як же цей Кайл мене дратує. Та мені зараз зовсім не до того, адже я поспішаю на співбесіду. Сьогодні мій настрій ніщо не має зіпсувати, навіть мій жахливий сусід. Саме такий настрій я і намагалася зберігати весь час, поки їхала у цю фірму. Сподіваюся, що в мене справді вийде влаштуватися туди на роботу, адже мені це реально потрібно. На щастя було їхати не довго, і я навіть прийшла раніше. Однак краще я зачекаю, ніж запізнюся.

Повідомивши на рецепції своє прізвище та ім'я, мені сказали зачекати тут, доки за мною не спустяться. Але вже за кілька хвилин підійшла мила дівчина, на ім'я Міранда та сказала йти за нею. Мене обшукав охоронець, та в мене ж немає з собою нічого забороненого, тому мене досить швидко відпустили.

- Це звичайна процедура, яка відбувається з кожним, хто заходить до офісу, навіть працівниками. - пояснила дівчина. - Ми хочемо, аби наші працівники були в абсолютній безпеці. Минулого року в іншій фірмі був неприємний інцидент, в якому постраждало кілька людей. Тому зараз ми виключаємо всілякі можливості.

Мені ж лишалося лише кивнути, адже я не знала, що сказати через неабияке хвилювання. Здається я вже просто забула навіть своє власне ім'я, і зараз не зможу абсолютно нічого сказати. Міранда попросила мене зачекати в приймальній, адже у містера Байрона зараз зайнято. Що ж, добре, умови тут диктую не я. До того ж у начальника такої компанії має бути кожна хвилина розписана. За десять хвилин мене запросили в середину, і я змогла роздивитися цього чоловіка. На вигляд йому було років тридцять. Він мав коротке світле волосся, пронизливі сірі очі та досить непогану фігуру. Про зріст говорити не можу, адже він сидів в кріслі, а от лице симпатичне. Дивно, в такому віці й вже керівник. Або він справді професіонал своєї справи, або просто йому пощастило.

- Доброго дня, присідайте. - сказав він, шукаючи щось у своїх паперах, а потім витягнув моє резюме. - Значить, міс Монтклер. Мені знайомо ваше прізвище. Здається, я вже не раз зустрічався з вашою родиною.

- Це не дивно, адже його знають в різних сферах. - я навіть могла говорити спокійно, без хвилювання. - Та це ніяк не має впливати на розгляд моєї кандидатури. Я прийшла сюди як звичайний працівник, на тих самих умовах.

- Тобто, ви не хотіли б попросити свою матір чи брата допомогти вам з працевлаштуванням? До того ж з вашими то статками це взагалі не потрібно. - він підняв одну брову. - Не часто діти багатих батьків приходять до мене.