Глава 2

Десь за пів години я вже була в Клео. І, чесно сказати, вигляд в неї був не дуже. Таке відчуття, ніби подруга добрий тиждень провела в клубі з алкоголем. Скільки ж вона вчора випила? Та ніби ми замовляли однаково. Але ж вона нижча за мене, їй менше потрібно, аби напитись.

Філ просто вчасно забрав свою дівчину, бо ще б пару келихів і вона почала б танцювати на столі. Це було б епічно, та на ранок було би аж надто соромно. Коли Клео почала себе вже краще почувати, я їй розповіла про свій прекрасний ранок. Подруга ж лише уважно слухала, попиваючи водичку. Звичайно, я пам'ятала не все, тому і розповідь виглядала трохи обірваною. Та цього вистачало аби зрозуміти суть.

- Виявляється, в когось ранок пройшов ще гірше за мій. І таке буває в нашому житті, - розсміялася подруга, та в той же момент скривилася від голосного звуку. - Я пам'ятаю, що до тебе в клубі підійшов красунчик, а от як він виглядає... Ти часом не сфотографувала його? На пам'ять, так сказати. Адже саме з нею в мене зараз повна біда. А дуже цікаво було би подивитись

- Ні, Клео. Я би цього точно не стала робити, - чітко сказала я. - Взагалі хочу забути про це. Тим паче я й так мало що пам'ятаю з минулої ночі. І взагалі, нам з тобою треба трошки менше пити, аби я не опинялася в такій ситуації, а ти не лежала на цьому дивані як вмираючий лебідь. Найгірший ранок в моєму житті, тому я хочу закрити цю тему якомога швидше.

- Но-но, я прекрасна в будь-якому стані. Так що не треба тут заздрити, - посміхнулася подруга. - Тобі взагалі пощастило, що ти можеш спостерігати за цими рідкісними моментами. Коли я не настільки ідеальна, як завжди.

- Рідкісними? Та таке буває чи не щотижня. Тому потрібно трохи нам пригальмувати. Здоров’я вже не позволяє, - відповіла я. - А взагалі так, ти права. Ото зараз сфотографую тебе та викладу світлину в Інстаграм. Тоді стільки людей отримають ту ж привілею, що і я. Їм має сподобатися, а знаєш скільки коментарів буде.

- Піди в куточок і припадай там пилом, - шикнула вона. – Я богиня, і можу виглядати як хочу.

Можливо, в іншому випадку я б щось відповіла їй, але вона зараз виглядала такою безпомічною. Але я не дуже хотіла знову чути її ниття, тому я просто принесла їй ще води та зробила солодкий чай з лимоном. Має допомогти. Ми пили чай та розмовляли, коли в мене задзвонив телефон. Я побачила, що це була мама. Так дивно, адже ми лише недавно бачилися, й вона знала, що я зараз у Клео. Може щось сталося?

- Ало, - я підняла слухавку. – Щось термінове? Бо ти рідко мені дзвониш.

- Доню, ти зараз у Клео? - я не відповіла. - Звичайно, що ти в неї, ти ж казала про це. Я б хотіла попросити тебе прийти додому раніше. В мене для вас з Максом є новина, яку треба розказати як можна скоріше.

- Добре, мамо, я прийду раніше, - відповіла я. - Думаю десь за годинку буду виїжджати. Так що скоро буду.

- Чекаю на тебе, - і вона роз'єднала дзвінок.

Що ж вона таке хоче розповісти? Невже щось сталося, адже останній раз коли таке було, то вся родина почула просто жахливу новину. Хотілося думати, що цього разу все буде добре. Але я, скоріш за все, просто панікую. В мене таке буває досить часто, адже в душі я параноїк. Ідей було безліч, та я вирішила зараз не накручувати тебе.

- Щось сталося? - схвильовано запитала Клео. – Виглядаєш ніби мішком прибита.

От за що я любила свою подругу, так це за те, що вона завжди мене підтримає і буде поряд. Ми дружимо вже досить давно. Ми почали спілкуватися лише у восьмому класі, хоч і вчимося разом ще з першого. Ця ефектна брюнетка з гарними блакитними очима мене дратувала, адже так прагнула отримати статус королеви, що належав мені.

Моя тодішня подруга, Алексіс, завжди знаходилася в моїй тіні, проте ненавиділа мене. І згодом я зрозуміла це. Мені якраз допомогла Клео, подарувавши справжню дружбу. Вже цілих дев'ять років нічого не може зруйнувати її. В старших класах нас навіть називали близнятами, хоча ми й зовсім не схожі, та завжди були разом.

- Мама хоче поговорити, - відповіла я. – Каже ніби в неї якісь новини для нас з Максом. А я навіть боюсь уявити.

Дівчина різко сіла, від чого мало не похитнулася, та взяла мене за руку. Я цінувала те, що навіть в таких ситуаціях, коли їй самій погано, вона була поруч зі мною і намагалась підтримати. Клео побачила щось в моїх очах, що видало хвилювання.

- Ти не переживай, все буде добре. Це точно якась хороша новина, я впевнена. Може вам звалився якийсь великий спадок, - посміхнулася подруга. - Тому поїдь, все дізнайся і розкажи мені. А потім знову з чистою совістю будеш слухати мої проблеми.

Це змусило мене розсміятися. Мені стало трохи легше, тому ще трохи поговоривши з нею, я поїхала додому. Там на мене вже чекав Макс, який так само був трохи знервованим. А мами ж ще досі не було. І це змушувало мене нервуватись ще більше.

З недавніх пір я просто ненавиджу сюрпризи, адже вони рідко бувають хорошими. Навіть на день народження я завчасно знаю, що саме мені подарують. Всі вже звикли до цієї особливості, хоча це і не дивно, враховуючи моє дитинство. Та зараз не час занурюватися у спогади.

От і мама якраз підійшла, присідаючи на диван. Брат же опустився поряд з нею, а я навпроти. Вона помітно нервувала, проте я бачила, що мати намагається приховати посмішку. Що ж, це не погана новина, тому можна видихнути. Але чомусь я ніяк не могла заспокоїтися.

- Діти, я хотіла вам розповісти дещо. Це важливо, тому мені потрібно аби ви нормально сприйняли це, - почала мама. - Так сталося, що чотири роки тому ми залишилися з вами втрьох. І ви вже досить дорослі, тому я можу пожити й для себе. До того ж я впевнена, що зараз ви мене зрозумієте.

Женевьєва Монтклер нервує? Ніколи не бачила її в такому стані. Вона завжди намагалася зберегти холоднокровність і абсолютний контроль над своїми емоціями. Та не зараз. Таке відчуття, ніби вона закохалася. Але ж ні, цього не може бути. Думаю, вона одразу б мені розказала всю правду, адже ми завжди були досить близькі.