Глава 1

Зранку прокидатися було особливо важко, адже просто нестерпно боліла голова. Напевно, не варто було напиватися до такого стану. Та мені було байдуже, я хотіла відпочити. До того ж ми з Клео давно не бачились. А я ж пообіцяла собі, що більше не питиму. Треба і справді з цим зав'язувати.

Так, відкриваю повільно очі. Так, це не просто, але треба починати цей день. І я мало не закричала від того, що тільки що побачила. Це не моя кімната, адже в мене стіни не сірого кольору, ліжко більше, і в ньому не спить незнайомий хлопець. Так, може зажмурити очі? Це ж все точно просто сон, і нічого більше. Я навіть вщипнула себе за руку, від чого мало не скрикнула. Але ні, не допомогло. Хлопець нікуди не зник, а все так само мирно спав.

Я ж почала відновлювати в пам'яті вчорашні події. І чесно, виходило не дуже добре. Ми пили та танцювали у клубі, а потім Філ намагався забрати мене додому, адже Клео вже була зовсім в неадекватному стані. Та і я не далеко втекла від неї. Однак могла хоч трохи думати.

Я майже погодилася, але тут підійшов той хлопець. Як там його звали? Карл? Коул? Не пам'ятаю. Здається ось він і лежить. Значить в нас був вечір з продовженням. Прекрасно просто. Молодець Аніка, от ти й допилася до того, що проводиш ніч з незнайомцями. А тепер треба по-тихому зібратися та піти звідси, поки оце чудо не проснулося.

Знайшовши свою сукню та спідню білизну, я прийнялася одягатися. Максимально тихо, аби не розбудити оцього хлопця. Як же його таки звали? Клаус? Та ні, але з першою буквою я точно вгадала. От тільки ніде не могла відшукати свій браслет. А це ж дуже важлива для мене річ, адже мені подарував його тато. І у своїх пошуках я навіть не помітила, як за мною спостерігають.

Проснувся, значить. А на тверезу голову він ще симпатичніший, ніж здалося вчора. На таких дівчата зазвичай вішаються без перестану. Ото напевно звик, що може підчепити будь-яку дівчину. Але чого я зараз обурююся, зі мною ж так само і сталося. Тільки на тверезу голову все не так добре опинилося. Ще б браслет знайти, і я могла б піти звідси й забути все як страшний сон.

- Не це шукаєш? - він тримав в руках мій браслет. – Гарна річ, дорога певно. Вчора ти ним дуже дорожила, тому і поклала на тумбочку. На відміну від решти речей.

- Так, віддай, - я протягнула руку, проте він різко відвів свою. - Ми що будемо гратися зараз? Поверни мені мою річ, я хочу поїхати додому. І забути про це все як страшний сон.

- А вночі ти не дуже цього хотіла, - наглувато посміхнувся хлопець. - Я скажу більше, мало не благала мене не відпускати тебе. І, ти вмієш бути переконливою.

- Дуже смішно, - я таки забрала в нього браслет. - Скажи мені адресу, аби я могла викликати таксі. Мені не хочеться провести в цій квартирі хоч ще одну хвилину. Та й ти мене починаєш вже відверто дратувати.

- Ні, котику, а то ще приїдеш сюди. А мені цього не потрібно. Божевільні дівчата хороші лише в ліжку, - знову посміхнувся Карл чи як його там. - Тут за рогом є зупинка, автобусом зможеш добратися до центра міста.

- А що так хвилюєшся, одружений? Хоча, за таких заміж не виходять, - я не звернула увагу на це його слово "котик". - Добре, сама доберуся. Сподіваюсь більше ніколи не зустріти тебе.

Побачивши, що мій брат онлайн, я неабияк зраділа, тому й попросила його забрати мене, скинувши геолокацію. І тільки потім до мене дійшло, що я ж так само могла й викликати таксі. Можна було б позбутися незручного моменту, але на ранок після веселої нічки я погано думала.

Тому я навіть не попрощалася з хлопцем, а просто вийшла з квартири. Сподіваюся, що більше ніколи його не побачу. Вийшовши на вулицю, я побачила, що брата досі немає. Тому, дістала сигарету та закурила. Знаю, що шкідливо, але мене це заспокоювало. Особливо в такий день, який почався з неприємного сюрпризу.

Якраз коли я докурила, то приїхав брат. Обернувшись, я побачила, що той хлопець спостерігає за мною з балкона, з посмішкою помахавши на прощання. Я не стрималася та показала йому середній палець. Хотілося б висунути язика, та це ж було занадто по-дитячому. Тому, з гордим видом я сіла в машину.

- Доброго ранку сестричко, - проспівав брат. - День почався прекрасно, чи не так? Ще й така погода хороша. А в тебе як завжди якісь цікаві пригоди.

- Тихіше, і так голова болить. Жахливо почався, я прокинулася в незнайомій квартирі з якимось хлопцем, ще й майже не пам'ятаю, що було минулої ночі. Може це й на краще, - Макс витягнув таблетки від голови та протягнув мені разом з водою. - Ти чого такий радісний?

- Не знаю, просто добре виспався. Нічого не турбувало цього разу, - він знизав плечима. - В мої роки сон набагато важливіший за всі ці вечірки.

- Тобі лише двадцять сім. Не прибідняйся, не так давно проводив чи не кожну ніч за межами дому, - я закотила очі. - Теж мені старий знайшовся.

Голова боліла вже набагато менше, але водичку я не випускала з рук. Так, треба кидати пити, адже сьогоднішній ранок мені взагалі не сподобався. Ні, бувало таке, що я і по кілька днів вдома не з'являлася, проводячи час в клубах та зі своїми друзями, але щоб прокинутися з незнайомим хлопцем після явно веселої ночі...

Вже уявляю як буде кричати моя мати. Вона постійно говорила мені про те, що я маю взятися за розум. І це стане лише черговим приводом для неї. В мої роки в неї вже я народилась, а Макс був надто капризним. Ну але я ж не хочу так само провести свою молодість. До речі про мати.

- Ти вже сказав мамі? - спитала я.

- А навіщо було щось казати? Вона й так помітила, що ти не ночувала вдома. Та Аніко, тобі не шістнадцять років, ти доросла дівчина, - Макс стиснув кермо. - Але вона стала досить дивною останнім часом. Таке відчуття, ніби постійно витає у повітрі. А ще й ця постійна її посмішка. Ні, я радий, що наша мати нарешті стала щасливою, адже вже стільки часу пройшло зі смерті тата. Та все ж мене лякають ці її зміни.

- Знаєш, - я зробила ковток води. - Я сподіваюся, що вона просто знайшла собі нове хобі, і зараз не буде бурчати. Я не налаштована на ранкову лекцію.