Пролог

Ні, це точно останній коктейль на сьогодні. Я вирішила, що досить з мене цього, адже з ранку буде дуже погано. Я більше пити не хочу. Мій організм відмовляється від цього. Але я це все казала собі ще годину тому. І хіба припинила? Звичайно, що ні. Я хотіла розслабитися та відпочити, а зараз це був єдиний варіант. Десь в глибині душі я розумію, що то вже варто б викликати таксі та їхати додому. Та коли це Аніка Монтклер йшла з вечірки ще до того, як вона закінчилася. А значить вибір був очевидний. Зранку я матиму просто жахливий головний біль, та зараз мені потрібно ще трохи випити.

- Бармен, ще один коктейль. - крикнула я йому, намагаючись перекричати музику. - І пошвидше, а не як зазвичай. Сьогодні я хочу розслабитися по максимуму. 

То й же лише кивнув, зрозумівши мене. Напевно він вже навчився розуміти кожного лише з одного слова. Корисна особливість для роботи в такому місці. Прекрасно, тоді цей і стане останнім. А вже тоді поїду. От тільки треба згадати номер таксі. Може подзвонити до мами? Ні, вона знову буде бурчати про те, що мені вже двадцять три роки і я маю стати більш відповідальною. Пора би почати працювати в родинному бізнесі, та знайти собі нормального хлопця. Вона ще й там про онуків мріє. А я ж поки не планую.Як же мене дратують ці пусті розмови. Треба розважатися, поки я ще молода. Тоді можна зателефонувати брату, але він може бути зайнятий своєю роботою чи якимось новим проектом.

- Аніка, тільки не кажи мені, що ти збираєшся додому. Ми ж лише щойно приїхали. - ледве вимовила Клео, моя найкраща подруга, що важко опиралася на моє плече. - Я ще хочу випити та потанцювати, адже сьогодні вечір відпочинку. І ти не зможеш мене зупинити. 

- Ви сюди приїхали три години тому. А домовлялися лише про годинку та кілька коктейлів. - до неї підійшов її хлопець Філ, обіймаючи дівчину за талію. - І здається, зараз якраз час їхати додому. Ходімо, Аніко, я тебе підвезу. Вам двом вже точно достатньо. 

- Невже пристойній дівчині не можна залишитися самій в клубі? - обурилася я. - Я ж не буду нічого такого робити тут. Принаймні я на це сподіваюся. Але нічого не обіцяю. 

- Ти поїдеш додому. - чітко промовив хлопець. - Вже пізно, а завтра тобі буде дуже погано. 

- Доброго вечора, дозвольте скласти компанію такій чарівній дівчині. - почула я голос за спиною. 

Тільки я хотіла обуритися, як до мене підійшов якийсь симпатичний хлопець. Він був трохи вищим за мене, хоча я і була на підборах. Він мав гарну фігуру, а от риси обличчя було важко роздивитися детальніше, адже в клубі було досить темно. Та й ще я була досить п'яна, аби запам'ятати якісь деталі. Та мені подобалося те, що я побачила. Водночас Філ стояв поряд, очікуючи, що я поїду додому. І хоч кілька хвилин назад я хотіла це зробити, та зараз мене цікавило продовження цього вечора. Не так часто я дозволяю собі з кимось познайомитися. Тому, повністю ігноруючи друга, я простягнула руку хлопцеві.

- Моє ім'я Аніка. - я посміхнулася.

- А я Кайл. - відповів хлопець.

Ох, знала б я, що на мене очікуватиме далі, й до чого призведе це знайомство в клубі, то швидше б розвернулася до виходу та поїхала додому. На мене попереду очікували такі пригоди, що я досі дивувалася, чому не розвернулася та не пішла звідти з Філом. Але Аніка Монтклер завжди шукає пригод на свою прекрасну голівоньку...