1 Розділ

Керон

Мій шеф схоже з глузду з’їхав! Я досвідчений детектив, з хорошою репутацією, а він мене в таку глушину відправив! Ой, вибачте і де мої манери, мене звати Керон, я як ви вже зрозуміли детектив і мені 26, мій шеф Роктан Нік Аресов « та ще й за сумісництвом придурок», відіслав мене у забуте богами містечко, щоб я розкрив його таємниці! 

Але я змушений це робити, тож зараз я спостерігаю ці похмурі краєвиди, замість красунь на пляжі десь на Мальдівах, та що поробиш, я гарненько прославлюсь і премію отримаю, якщо справу не завалю. Потяг зупиняєтся десь біля похмурого лісу, тож я потихеньку чалапаю аби не впасти, бо на дворі мряка така стоїть. Десь на пів дорозі до лісу, я, якраз таки на втримуюсь і гепаюся псуючи фірмове пальто.

-Трясця! Сердито кажу я, і раптом чую голос:

- Ви тут не місцевий я так розумію? Запитує якась дівчина.

- А ви звідки знаєте, та й взагалі хто ви?

-Я Лорена, Лорена Рок, для друзів Лора або Ена. А вас як звуть? Запитує ця дівчина.

- Я Керон Стенклер, детектив. А ви з Левайса? Запитую я.

-Так.

-Тоді проведіть мене, туди будь ласка.

Дівчина кивнула, і ми попрямували до містечка, дорогою розумію що на красивих дівчат можна подивитись не тільки на Мальдівах. Але зараз не про це варто думати. Мені ще справи розкривати, тож ми доходимо до початку містечка і зупиняємось. Тут окрім таблички з написом «ЛЕВАЙС», на якій сидить крук, не має жодної людини, ну от тільки перекотиполя ще нема до повної картини! Я викидаю ці всі думки з голови, та звертаюсь до дівчини:

- Ну що ж, дякую що провели!

-Та нема за що! Відповідає дівчина. І йде геть, а я залишаюсь тут стояти як дундук.

І тому, щоб не виконувати те, що я сказав на передодні, я пішов шукати місцевий готель. Десь за кілометрів п’ять, я таки знайшов цей клятий готель! Мені видали доволі убогий номер, спальня поєднувалась з кухнею, ванна була маленька, замість унітаза відро, а потім взагалі виявилося що ліжко також супер-пупер тільки навпаки! Ви мене не засуджуйте, але такий вже я, не звикший! Та все ж мені вдалось заснути десь близько 5:00 ранку.

Прокинувшись о 9:00 зрозумів, що спізнююсь, зібрався та погнався шукати відділок. На щастя то в мене часовий пояс інакший, бо я поставив його на час який зараз на Мальдівах, тому я все ж вчасно прийшов. Моїм першим завданням було прогнатися по всіх кримінальних справах цього місяця. Не повірите, та про те я сам прифігів конкретно справ там було більше сотні! І на дворі лише Листопад! От тобі нічим не примітне містечко! А я ще думав що Аресову і психіатр вже не допоможе! Схоже що я помилявся. 

Я обрав справу зі зникненням дітей, яких пізніше знаходили розтерзаних з особливою жорстокістю, та дивними знаками на тілі. Схоже на ритуальне вбивство. Отже дітей викрадали різного віку та всі були з зеленими очима, і це певно було єдине що їх пов’язувало, хоча ще було в них темне каштанове волосся. 

Вбивця навіщось обирав дітей віком до 17 років. Найчастіше це були дівчата, хоча були і хлопці. Їх знаходили на місцевому звалищі. Ну взагалі! Певно, треба було не слухати шефа та їхати на відпочинок, а тепер маю справу з цим. Ще гляди і мене за втручання десь прикопають! А я ще замолодий щоб помирати. Ну та гаразд проїхали, зараз не це головне. Почнімо, отже маємо нуль підозрюваних, нуль доказів, проте деякі мешканці казали що напередодні зникнень, біля дітей бачили дивну дівчину зі шрамом на правій щоці та каштановим волоссям. Мені згадалась Лорена Рок, вона також мала шрам на правій щоці, та каштанове волосся, може, вона чимось причетна до цього всього.

Треба її розшукати. Раптом надійшла нова інформація, про зникнення ще однієї дівчинки, на вигляд їй було років 13, очі насиченого зеленого кольору, і воронне волосся, до плечей. Сподіваюсь я вчасно її знайду.

Продовження завтра о 15:00.