Глава 6

Тиждень пролетів непомітно, хоч і сумно. Ми всі з нетерпінням чекали на повернення Юли. В мене до нього була гора питань, які я хотіла задати особисто йому...

Це був звичайний день, якщо не зважати на те, що саме сьогодні прибудуть батьки Лілін. Ми всі були в конюшні. Я з подругою розчісували коней, а хлопці займалися доволі пахучою роботою в стійлах. Батон грівся на літньому сонечку після дверей конюшні.

І тут пес різко підвівся і подивився в даль. Мені було видно тільки його, а не те на, що він дивиться. Через мить він радісно кинувся кудись до воріт.

– Може щура побачив. – припустила Лілін, а я знизила плечима. 

Ми вже закінчили розчісували Флору і Хлора, як тут почули шум надворі і вийшли подивиться, що вже Батон знайшов. На здивування усіх ми побачили Юлу! Так це був він, повалений на землю австралійською вівчаркою і з підстриженим волоссям. 

Почувши сміх господаря, до Батона приєднався Хлор. Він ліг йому на коліна, а головою на груди. Зі сторони це виглядало смішно, але хлопець був прикований до землі двома тваринами. 

– Я живий, – промовив він з останніх сил, а потім зробив другу спробу вирватися з обіймів свого коня. 

– Хлор! – крикнула на коня Лілі – для чого ми тебе тільки що мили і вичісували? Щоб ти по землі повалявся? 

Почувши таке кінь вирішив, що проблем йому не треба і тому підвівся. Лише тоді я помітила білявого хлопця, який стояв біля воріт і роздивлявся рози. 

 – Ну що Хлортику, ти скучив за мною? – сюсюкався з конем Юла, вже на ногах. – Тебе годували тут, чи ти тут голодував? 

  – Ну звісно годували, – сказавши це Лілін з посмішкою глянула на мене. 

Хлор — кінь Юли, не підпускав до себе нікого крім господаря і мене. Я незнаю чим я сподобалася коню, але той зрадістю іде до мене за ласкою і смаколиками.

Мені здалося, від цього натяку Юла трішки засмутився, але не встиг він ані слова сказати, як його вже стискав в обіймах Нука.

– Відпусти Нука... Я жити хочу, – жалісно промовив той, – ти мене зараз зачавиш.

Звільнившись з обіймів ''пахучого'' друга, Юла пішов обіймати нас з Лілі.

 – Юла відпусти, від тебе тхне лікарнею... – сказала Лілін і кинула погляд на блондина, чекаючи пояснень. 

 – А давайте познайомимося і пообіймаємося за чаєм, а Нука з Аланом закінчать з чисткою стаєнь, – до нас підійшов дід Степан й обіцяв Юлу зі плече.

– Ідемо Морті, там Ліндочка чай заварила– окликнула він хлопця блондина. 

Відправивши хлопців працювати, а мене і Лілі — відвести конів, яких ми приводили в порядок, в загон. 

Юла врешті розповів, що красунчик блондин це його старший брат, спокійний з ласкавим, медовим голосом і сабфіровими очима. 

Морті в нас затримався недовго, йому потрібно було додому. Лише тоді я дотелемпала, що у нього є не тільки дружина, а і діти. Я так і не наважилася запитати, чому він не схожий на своїх батьків, а вирішила запитатися в Юли. 

Після того як ми провели Морта і повернулися додому, до Лілі подзвонила її мама і сказала, що вони вже в дорозі. Їм не вийшло вчора приїхати — рейс відмінили, а сьогодні щей мої батьки приїдуть. 

До приїзду пана Міреля і пані Аліси, я зловила момент коли можна було вилити Юлі всі мої питання. Зловивши його на балконі в своїй кімнаті, так в цьому домі було два балкона з виглядом на село, що виднілося в далі. 

– Юл, в мене до тебе декілька питань. – підійшла я до нього. 

– Так, запитуй.

– Ну почнемо з легкого, – я вперлася ліктями в балкон, як хлопець. – Чому ті перегони називаються 'Весняні'', як проводяться вони літом?

– Тому що, на їхній батьківщині весна. Вони проводяться після кожної пори року, останнього тижня. Зрозуміла? – він глянув на мене, я кивнула – далі питай.

– Хм.. – я замислилася – чому ти підстригся? І чому твій брат на тебе несхожий? 

 – Підстригтися мама заставила, а Морті в батька пішов...

– Як так? В твого тата чорне волосся, ні? 

– Мій рідний тато блондин, а... а Пан Азірто, мій, Корін і Морті — вітчим. Батько помер коли ми були ще діти. Корін тоді було лиш...лише два роки, – розповів він з задержками і похиливши голову. – Ще щось? 

– Так, але це напевно лишнє..

 – ''Ноі'', не соромся... Говори – зупинив мене Юла і зразу виправився: – ''Ноі'' я так сказав? Я мав на увазі ''Ні''. 

– Добре... Слухай, – я зупинилася і повернулася до нього – скажи, чому ти так себе ведеш? Так, наче я тобі огидна...?