Глава 2

За сніданком ми з Лілі обговорювали як проведемо вечір. Вона хотіла навчити мене їздити на конях, а я страшенно боялася. Сьогодні мала приїхати мама, вона навідміну від нас з татом, мріяла з дитинства проїхатися верхи. 

Як тільки батьки приїхали хлопці побрали ноги на плечі і хотіли були втекти, якби не тато Нуки і Алана. 

 – Куди це ви зібралися? – хлопнув він по плечах Нуку і Юлу – хто по вашому має вчити пані Марію їзди верхи?

– І мене! – радісно підскочила маленька Софійка. 

 – А в мене репетитор, – почав вислизувати Юла і пішов в дім збиратися.

– А я йому допоможу, – Нука теж зміг вирватися з батькового оточення – Юлічка зажди мене!

Скільки мене не вговорювали Лілі і мама я не поїхала з ними на конях до лісу, а залишилася з татом і Аланом дивитися за сестрою поки вона буде освоювати поні.

До обіду всі зійшлися. Ми пообідали, батьки щось з Нукою поговорили в ми знову розійшлися. Десь о п'ятій виявилося що троє конів втекли з ферми. Хлопці прихватили поводи і пішли на пошуки, а ми з Лілі вчепилися ззаду залишивши Алана на господарстві. 

 Погулявши трохи ми всеж таки знайшли Принца — коня Нуки, Хлора — коня Юли та Грома. Нука з легкістю заліз на високого коня перед цим зачепивши повода, хоча сідла не було. Юла теж зміг сісти.

– А я вам казав щоб не йшли з нами, – кинув нам Нука.

 – Ми можемо і пішки... – мене перебив грім — починалася гроза. 

– В нас є запасний кінь, – він кинув на Грома — коня. 

Незнаю як але я погодилася проїхатися з кимось, адже сама боялася. Але не одна я боялася нервовий Грім не мав великого бажання мене везти тому я була вимушена їхати з Нукою, щоб не потрапити під дощ. Лілі з Юлом їхали далеко в переді, а не могла залісти на великого коня.

  – Лягти Принце, – по команді господаря кінь нахилився, щоб я залізла, а потім почав вставати і Нука попередив – тримайся за його шию, а то впадеш!

Нука знову застрибнув на коня та сів позаду мене. Чомусь мені було ніяково від цього, але вже скоро почався дощ і мій ''Колега'' підганяв коня. Додому я приїхала ніяка — до кісток змокла і з тремтячими від страху ногами. 

 – Як тобі на конику? – підколювала мене теж змокла подруга. Я їй лише показала тремтячою рукою ''Ок'' і пішла в дім. Алан ще довго з нашого вигляду сміявся. А батькам про вечірні пригоди домовилися не казати.