Глава 1

Це був перший день канікул. Прокинулася від того що мама кликала снідати, а остаточно прокинулася від новини: ми їдемо до якихось татових далеких друзів, на ціле літо..

 – Що? Як? Навіщо? Куди?

– В село – відповіла спокійно мама, а тато з посмішкою додав: 

– Точніше, за село.

– А там інтернет ловить? В мене всі підписників розбіжуться.

– Ліано, не розбіжуться! Просто сідай снідати та допоможеш зібрати валізи, і без лишніх питань. Ми після обіду виїжджаємо!

– Це буде найкраще літо! – прокричала молодша сестра зі столу.

– Це буде НАЙГІРШЕ літо за все життя...

                                *        *        *

На таксі доїхали до залізничного вокзалу і сіли по своїм місцям. Настрій в мене був, так сказати, ''На висоті''. Сестра навідміну від мене, скакала від радості. Батьки вже розповіли їй практично всі красоти тої ферми: вівці, коні, поні, єнотик і багато іншого, а вона в захваті від тварин. 

– Це нам декілька годин в цьому кориті трестися, – тихо і незадоволено промовила я до мами сідаючи на своє місце в потягу.

   – Ні, тільки половину дороги, а далі на місцевому потягу, – вона посміхнулася і нахилилася щоб тихіше сказати – на щастя то не таке корито. 

Мама подивилася на мене засмучену і вирішила підняти настрій ще однією новиною: – Доречі в Зілпи є старший син, красунчик.

 – Ну мамо!  – я затулила лице руками.

Ми посміялися і за приєними розмовами дорога здалася швидкою. Залишок дороги ми повинні проїхати іншим потягом — це був один транспорт який вів у те село. На станції ми почекати від сили 10 хвилин.

Чомусь мою увагу привернув один хлопець. Можливо через чохол від гітари за спиною, а можливо через загадковість. 

Ми сіли в потяг, який виглядав набагато краще за попередній. Він був новий і ці красиві прикраси, якими був вкритий потяг всередині. В потягу можна було сидіти групами по шість чоловік, а можна і по троє, стільці крутилися по одному, а не цілим рядом. Крайній стілець біля нашого столика був повернутий в іншу сторону, на ньому сидів той самий хлопець з гітарою. 

Я сиділа скраю навпроти повернутого крісла, біля тата, а мама з сестрою біля вікна. Ніхто не міг знати, що хлопець розверне крісло і заговорить:

 – Ваш особистий екскурсовод прибув, – він посміхнувся з мого невдоволення.

– Нука, ти це? Ти так підріс, – на татові компліменти він трохи почервонів і розгубився. 

Тато розповів, що Нука старший син тітки Зілпи — татової подруги. Йому дійсно було більше 20, як я і думала. Нука пояснив, що буде з нами лише до кінцевої станції, там нас до ферми забере його батько. 

Коли ми вийшли з потяга я наважилася запитати в хлопця:

 – Ти музикант чи гітара це...

– Ні, – він перебив мене і посміхнувся – принц на білому коні. 

Мене покликала мама, дядько Фейлд – батько Нуки, вже приїхав за нами. Нука передав йому гітару зі словами: "Обережніше, там дорога техніка'', і пішов до хлопця що стояв біля станції з двома конями: білим з блакитно чорною амуніцією та коричневий з білими ногами, чорною гривою та з фіолетовими бінтами, вуздечкою і вальтрапом.  

Нука заліз на білого коня і лише тоді я зрозуміла що його футболка за кольором також сама як амуніція коня. Другий хлопець повів свого коня за Нукою і врешті решт теж заліз і поїхав геть. 

На фермі нас зустріли тепло. Окрім дівчини з хлопцем мого віку і тітки Зіли там нікого не було. Але згодом Нука і той хлопець прибули на ферму.

 Врешті решт тітка Зіла пояснила мені, що тут відбувається. Я була просто на сьомому небі від щастя коли почула що ціле літо проведу з однолітками вдалині від батьків. Чому? Зрозумієте.