3

Стоячи під струменями води я намагалась опанувати себе. Як, так вийшло? Питань більше, ніж відповідей. Закінчивши водні процедури, вирішила заварити собі трав'яного чаю. Але, несподівано подзвонили у двері. Я підстрибнула й упустила чашку. Вона розбилась на дрібні уламки. Дзвінок повторився, а я не могла зрушити з місця.

Так, що казав той хлопець - вони не приходять у день. А ще ж день. Я прокралась до дверей і прислухалась. Жіночий голос щось буркотів. Я видихнула з полегшенням і відкрила двері.

— Ну ти й довго відчиняєш, думала, що постарію - увійшовши, промовила Тетяна.

— Привіт, я в душі просто була - відповіла, обійнявши подругу.

Таня пройшла на кухню. Побачивши залишки чашки, щось хмикнула й сівши за стіл мовила:

— Ну, розповідай.

Я прибирала уламки й думала, що саме їй можна розповісти. Мовчання затягувалось. Поставивши дві чашки з чаєм на стіл, я таки почала свою розповідь.

— Ну й все, просто втекла від них. Пощастило дістатися додому, але телефон розбила.

— От козел, та вони всі козли. Може в поліцію?

— Тань, а що я скажу. Що вони хотіли, але я втекла. Нічого ж не буде їм. Не було ж нічого.

— Але, його життя все одно має стати нестерпним.

— Тань, я хочу все забути і не згадувати, а ще відпочити.

Подруга дивилась на мене з прищуром. Повірила чи ні. Дізнатись я не встигла, в двері знов подзвонили. Я підстрибнула на місці, Таня, дивились на мене з подивом.

— Може, то Вадим? Давай я відкрию? - запропонувала подруга.

Дзвінок повторився, а після нього у двері почали стукати. Мабуть, монстри не стукають, та ще ж не темно. Я заспокоювала себе й пішла відчиняти. На порозі стояла Чудовисько. Він дивився на мене невдоволено. Але, оглянувши з ніг до голови криво усміхнувся. Якщо, цю подобу скривлених губ можна було назвати посмішкою. Я міцніше запахнула на собі рожевий махровий халат.

— Познайомиш? - спитала подруга виглядаючи з кухні.

А як знайомити? Я ж його імені не знаю. Я кліпала очима й дивилась то на Таню, то на Чудовиська. Пауза явно затягнулась. Йому надоїло стояти в під'їзді й він відсунувши мене до стіни зайшов у квартиру, зачинивши за собою двері.

— Антон - коротко кинуло Чудовисько.

— Таня - подруга уважно розглядала хлопця.

— Таня, вам час йти, проведи подругу - скомандував він й пройшов до кімнати.

Таня питально дивилась на мене. Але, почала взуватися.

— Нічого не скажеш?

— Тань, це важко пояснити, але не на часі. Давай потім зустрінемось і я все розкажу.

Подруга була здивована. Ми ділились всім. Така ситуація була вперше.

— Тобі точно не потрібна допомога?

— Ні, все нормально.

Я заспокоювала її, як могла. Таня, ще раз оглянула мене з ніг до голови й показавши головою пішла.

Я глибоко вдихнула й зайшла до кімнати. Антон сидів у старому кріслі, його очі були закриті. Такий спокійний. Наче, не він вбив у ночі монстра. Я присіла на край дивану. Старі пружини скрипнули й чоловік відкрив очі.

— Мирослава.

— І?

— Я Мирослава.

— Яка мені різниця, я тут тільки для того, щоб ти не наробила дурниць й не втекла - Антон невдоволено повів плечима.

— Серйозно? Ну ти хоч Антон, а то може ім'я вигадане? - спитала я, в голосі вже відчувались нотки невдоволення. Мене так все дістало. Й той Вадим через якого я влипла в історію. Й цей нахаба. Емоції вирували, я не стрималась і почала таки ходити по кімнаті.

— Я ж нічого про тебе не знаю, як я можу довірити тобі своє життя. Ну хто так взагалі себе веде. Ти врятував мене, можна ж спокійно все пояснити. Але, ні. Ти поводиш себе нахабно і…..

Я не встигла доказати свою промову. Чоловік просто перехопив мене за талію, притис до себе й поцілував.