2

Дівчина мирно сопіла в ліжку. Мені сон не йшов. Згадав минуле й не міг прогнати страшні картини, що назавжди закарбувалися в моїй пам'яті.

Щоб відігнати жахи пішов заварювати собі каву. Від важких думок відволік дзвінок телефону.

— Є ускладнення - спокійно повідомив я.

Довелось розповідати про дівчину. Старий був задоволений, тим, що я її врятував, а не залишив. Але, план де, я її використовую Старий не схвалював.

— Та нічого з нею не буде. Вони все одно прийдуть в ночі, ти ж сам знаєш. Вона вже і так повинна була бути мертвою, якби не я.

Почувши позаду себе шурхіт, різко обернувся і побачив свою нічну проблему у дверях. Дівчина спокійно стояла й дивилась на мене перелякано. Її волосся було скуйовджене, а одяг брудний, на блузі не було частини гудзиків. Дівчина побачила мій погляд, націлений на її груди, перевела погляд й закрилась руками.

— Мені час, все буде нормально - я закінчив розмову й відклавши телефон, знов подивився на дівчину.

— Мені потрібні пояснення.

Вона трохи заспокоїлася й присіла на край стільця біля столу. Я мовчки поставив перед нею чашку з кавою із якої раніше пив сам. Ну немає в мене іншої.

— А можна цукор?

— Не має в мене цукру, подякуй, що чашку після себе помив.

Вона розсміялась, так дзвінко. Колись так сміялась моя сестра. Я спохмурнів. Дівчина перестала сміятися, побачивши мій настрій.

— Може поясниш, що відбувається? - тихо спитала вона.

Що пояснювати? Я дивився, як вона п'є каву й не знав, як сказати правду.

— Як ти опинилась в метро в таку годину?

Вона підняла на мене свої очі, бачив що не хоче відповідати, але все ж таки почала розповідь. Я старався бути спокійним та беземоційним. Але, спокою на довго не вистачило і я закурив. Дівчина поморщила ніс.

— Не люблю запах цигарок. Так от, я й відпросилась типу до туалету. Вони все зрозуміли та чкурнули за мною, коли я довго не поверталась. Думала все, знайдуть, аж тут відкриті двері метро. Я туди, й вниз. Вони, мабуть, побачили також відкриті двері й за мною. Мені довелось ще нижче спускатися, аж до станції. Й заховатися там. Світло блимало весь час. Я увімкнула ліхтарик на телефоні. Й оглядаючи станцію побачила, як від стіни відділись тінь. Не могла повірити своїм очам коли побачила ту тварюку. Аж в сам тунель впала й побігла. Ну а далі ти знаєш.

Я задумливо докурював вже другу цигарку. Вона мовчала і я мовчав. Тільки хода старого годинника порушували тишу.

— Хто це такі, що це за тварі?

— Ми називаємо їх підземниками. Живуть по троє, частіше всього в горах. Але, інколи заходять в міста. Якщо вже почули здобич, то не відпустять.

— Але ж люди, які працюють в метро повинні були щось помітити.

Я кинув перед нею газету, з новинами про зникнення людей.

— Вони забирають людей з кінцями, навіть рештки не знаходять.

Вона пробігла очима по статті й важко зітхнула.

— То вони прийдуть за мною?

— Прийдуть й тоді я їх спіймаю та вб'ю.

— Тобто я наживка - дівчина аж піднялась зі стільця й свердлила мене очима.

— А в тебе є вибір - я не питав, ми й так знали відповідь.

Вона знов сіла, мовчала про щось думаючи. Я уважно спостерігав. План, який спочатку казався ідеальним, вже не дуже подобався. Але, виходу просто не було. Перервавши тишу, я сказав:

— Поїхали, я відвезу тебе додому.