Чому я живу в гуртожитку?

Жахи студентського гуртожитку

 Я там прожив найстрашніший період свого життя тривалістю в один рік. Не питайте мене, якого дідька я там опинився. Народна прикмета каже: ідіотами не народжуються — ними стають, і лікування від цього нема. Я й не пробував лікуватися від хвороби, якої не маю. Дурість — то не хвороба, а просто легка форма грипозного стану: ще не хворий, але вже точно не здоровий.

 Проте повернуся до родоводу історії мого опинення в царстві Бардаку і Хаосу. Простіше кажучи — навіщо я поперся в гуртожиток? Люди, дайте мені відповідь на це найсекретніше питання — НАВІЩО? Минуло вже більше сорока років, а відповідь так і не з'явилася на горизонті. Я не знаю, як живуть студенти нашого часу в теперішніх гуртожитках, та й чи взагалі вони існують. Я не пам'ятаю, які саме правила проживання діяли тоді, але я досі проклинаю своє рішення пожити в системі, проклятій Богом, яка називалася гуртожитком ПОЛІТЕХУ.

 Корпус, у якому мене поселили, був збудований недавно, і в його конструкцію будівельники заклали найпередовіші досягнення тогочасних технологій. Проживали студенти поблочно. У блок входила більша кімната на чотирьох осіб і менша — на трьох. Спільними на ці дві кімнати були туалет і сидяча ванна. Все це задоволення коштувало студенту п'ять рублів на місяць. При тодішній стипендії у сорок рублів плата за житло не виглядала великою.

 Тільки один аспект (хоча цей жах хочеться назвати латинським словом АСПЕКТУМ) робив моє існування там несумісним з усіма процесами навчання у Львівському,  ордена Леніна, політехнічному інституті імені В.І. Леніна. Цей АСПЕКТУМ формулювався просто: що найкраще робити і в якій годині.

 Справа в тім, що після пар студенти поверталися в гуртожиток, і відразу починався щоденний запеклий квест із п'яти рівнів складності:

    1 - Збережи свій обід і саму каструлю на загальній кухні поверху.
    2 - Не помилися у виборі власного посуду серед десятків чужих на розпечених газових плитах.
    3 - Якщо каструля твоя, а вміст у ній — уже від невідомої особи, знайди того аноніма і зроби його відомим на довгий період, як яскравого представника племені ХАП-ХАП.
    4 - Донеси відвойовану каструлю до своєї кімнати цілою, неушкодженою і з незмінною вагою початкового вмісту.
    5 - З'їж те, що залишилося, і примудрися при цьому не отруїтися.

 Фатальність свого рішення про переселення я по-справжньому збагнув лише тоді, коли почалися інтенсивні навчальні будні. Гуртожитські мешканці з діда-прадіда звикли вчитися виключно ночами. Я ж усе своє попереднє життя вчився одразу після повернення з уроків — звичайно, спершу добре поївши. Після цього передвечір'я та сам вечір ставали повністю вільними для виконання моїх особистих забаганок і захоплень.

 Ця кардинальна розбіжність у біоритмах і зіштовхнула мою долю в сумну, але водночас дику чергу незрозумілих пригод. Ну а абсолютним апофеозом мого проживання в цих стінах стали: раптова втрата стипендії та шістдесят днів суворих штрафних робіт для відшкодування збитків, завданих гуртожитку моїм у ньому перебуванням.

 Раніше я пропустив ці деталі у своїй повісті, але для повної картини їх варто повернути. Річ у тім, що я завжди був перфекціоністом — тоді, у молодості, десь на 50%, це зараз уже на всі 100%. Новозбудований «передовий» корпус виявився халтурою, і я своїм фірмовим галицьким гонором буквально замахав голову студради, щодня тикаючи його носом у будівельні недоробки.

 Розв'язка наступила раптово. У нашому блоці стався масштабний прорив водопроводу. Вода хлинула вниз і капітально затопила інститутську їдальню, яка знаходилася акурат під нами. Радянській системі не потрібні були винні сантехніки — їй потрібен був гучний винуватець. І голова студради з радістю відігрався на мені, зробивши «цапом-відбувайлом» за всі мої колишні зауваження. Мене позбавили стипендії та впаяли два місяці штрафних відробок.

 Терпіти це знущання я не збирався. Я офіційно і з тріском відмовився від цього пекла, проклятого Богом і затопленого водою, зібрав речі й найняв спокійну кімнату на околицях Львова, повернувшись до свого звичного батярського ритму життя.

 Ця кардинальна розбіжність у біоритмах і зіштовхнула мою долю в сумну, але водночас дику чергу незрозумілих пригод. Ну а абсолютним апофеозом мого проживання в цих стінах стали:   шістдесят днів суворих штрафних робіт для відшкодування збитків, завданих гуртожитку моїм у ньому перебуванням.

 Але збитків зазнав не лише гуртожиток — через це кляте нічне життя я примудрився втратити свою стипендію, яка до того була підвищеною і становила солідні 50 рублів! А почалося все з Кубика Рубіка. Цю диво-іграшку в гуртожитку крутили по черзі, і черга дійшла до мене акурат у ніч перед екзаменом з економіки. Я майже до ранку крутив ті кольорові грані, виснаживши мізок до абсолютного нуля. На іспит прийшов у такому стані, що від утоми забув, як мене звати. Хоча економіку я знав чудово. Я вже сам просив у викладачки «двійку», щоб прийти на перездачу з тверезою головою. Але вона мала залізне правило: першому абітурієнту, що зайшов у аудиторію, «два» не ставити за жодних обставин. Вліпила мені «трійку» — і прощавай, підвищена стипендіє!

Остаточно добив справу другий екзамен — німецька мова. Мене ж змалечку вчив мій дід-приймак, який під час Першої світової два роки просидів в австрійському полоні в Італії. Він передав мені такий живий, специфічний австро-угорський фронтовий діалект, що жодна радянська викладачка інституту мою німецьку просто не розуміла. Народилася бурна мовна суперечка, яка закінчилася другою заліковою «трійкою».