Останній свідок

Прокинувся Дмитро у білому ліжку, біля нього лежало ще четверо чоловік, що займались абсолютно різною діяльністю: один грався зі своїми пальцями, інший розмовляв зі стіною, ще двоє - грали в карти якимось ганчір'ям. Коли Дмитро відчинив очі до нього одразу підбігла медсестра. Він почав вставати, але вона обійняла його за плечі і почала заспокоювати.
-"Все добре, все добре. Відпочиньте" - говорила медсестра. Дмитро не охоче влігся назад.
-"Де я? Хто ви такі?" - почав Дмитро.
-"Ми також хочемо знати, хто ви... Вас знайшли без тями біля входу у катакомби, під Аркадійським плато, коли до вас підійшли перехожі ви почали волати якусь нісенітницю, про якогось Уробороса, потім почали кидатися на людей, хапати і кудись їх тягти, згодом декілька чоловіків скрутили вас і викликали швидку, так ви опинились тут. Ми вважаємо що у вас початкова стадія  шизофренія, то ж вкололи вам транквілізатори, для спокою"
-"Що? Біля катакомб... Добре...." - він обривками згадав все що коїлось у тих катакомбах, згадав мертвих людей, і не міг повірити що це було насправді.
-"Я скільки я вже тут?" - задумливо спитав Дмитро.
-"Місяць" - холодно відповіла сестра.
Дмитро просто поблід від жаху. Цілий місяц пролежати у комі. Всі його рідні, всі близькі, всі вони не знають де він.
-"А ви не знайшли моїх рідних?" - знову спитав Дмитро.
-"Ні, ми ж нічого про вас не знаємо" - відповіла сестра.
Потім Дмитро назвав їй свій домашній адрес, своє прізвище, імена своїх рідних і попросив викликати їх якомога швидше. Через півгодини Дмитрові мама з татом в супроводі офіцера поліції вже стояли в нього в палаті. Мама і тато почали обіймати Дмитра, цілувавти, він їх також, потім вони поспілкувалися, а після цього поліцейський попросив всіх покинути приміщення що б допросити Дмитра.
-"Дмитре, я офіцер поліції Новіков, можу я запитати тебе дещо?" - вкрадливо почав поліцейський.
-"Так, звісно" - нерозуміючи відповів Дмитро.
-"Справа в тім, що у тих катакомбах, біля яких тебе знайшли, був не тільки ти, але й ціла експедиція. Розумієш?"
-"Ні" - Дмитро здається почав розуміти, але вирішив нічого нікому не казати, тим паче про того Змія.
-"Справа в тім, що з тієї екскурсії всі зникли. Ми шукаємо їх вже місяць. Окрім зникли твій колега Роман і його дівчина Аліна, до деякого часу ми вважали і тебе зниклим, але тепер нам кажуть, що місяць назад тебе знайшли в божевільному стані біля входу в катакомби... Може ти був не зовсім в розумі і..." - почав натякати поліейський.
-"Що!? Ні, йдіть геть, я не маю більше бажання відповідати на ваші дурнуваті питання... Я сам не знаю, що трапилось зі мною, і як я тут опинився, все розмову закінчено!" - нервово прокричав Дмитро. Через крик увійшли його батьки, лікар і медсестра.
-"Що тут коїться? Йдіть звідси, йому потрібен спокій!" - почав суворо говорити пристаркуватий лікар.
-"Добре-добре. Я просто виконую свою роботу" - мовив поліцейський і пішов геть. 
-"Ну що хлопче, як ти?" - присівши поряд, спитав лікар.
-"Добре"
-"Ми тобі допоможемо" - лікар посміхнувся.
Далі Дмитро почав проходити лікування, через два місяця йому висунули підозру у вбивстві п'ятнадцяти чоловік, що зникли у тих злощасних катакомбах, але суд визнав його невинуватим завдяки впевненому виступу лікаря-психіатра Дмитра, що зміг довести те, що підозрюваний не міг знаходитись у якомусь дуже агресивному стані у той момент і зробити це вбивство. Скоріше за все він бачив всі ці вбивства на власні очі, тому і потьмарився його розум, але він тепер не може нічого згадати, то ж треба дякуПотім корма пішла під воду, нас почало затягувати, я намагався вибратись, але це було дуже важко, певне, майже неможливо. Я барахтався у воді, навколо плавали різні частини корабля, і я втратив з поля зору своїх товаришів, раптом я відчув рукою щось дерев'яне, то було бочка, яка підіймалась на гору, я вхопився за неї, почав барахтати ногами, і врешті решт винирнув. Над водою був такий же хаос, як і під нею.
-"Капітане! Мойша! Гей, ви де!?" - почав я волати. Потім я почув десь крики про допомогу і дикий вереск, і я зрозумів, що Уроборос досі ще десь тут, поряд. Я напружився, почав прислухатися і вдивлятися у воду. Я увесь перетворився в увагу. Так я проплавав чортазна скільки часу, мабудь хвилин тридцять, або навідь годину, бо я вже почав дуже мерзнути, і окрім того, я переставав вірити в те, що та тварюка десь поряд, то ж я розслабився, втратив пильність і почав кудись грести, в надії побачити обриси берега, десь недалеко. Одної миті, коли я плив, я відчув ніби якийсь подих зі спини, ніби хтось дивиться на мене. Я обернувся. але нікого не було, потім поплив далі. Але відчуття зосталося, я знов обернувся, та нічого не було. На третій раз я вже відчув, як по моєму плечу тече щось липке і в'язке, то була слина. Слина Уробороса. Я повільно обернувся, і побачив що його довжезне тіло з великою головою вже нависло надімною, він почав волати, а я від неймовірного страху почав кричати на нього. Потім він замовк, широко відкрив пащу і я вже у своїх роздумах попрощався із життям, аж раптом я почув командирський крик Капітана.
-"Гей, тварюко, подивись, що в нас тут є!" - після цих слів він вистрелив зі соєї рушниці в Уробороса. Капітан летів верхи на гіпокрилі, обіймаючи однією рукою яйце змія. Уроборос переключив свою увагу на яйце, і закричав, запищав, зарепетував так, що в мене аж вуха позакладало. Він почав переслідувати гіпокрила, Капітан летав по колу. Уроборос декілька раз плюнув кислотою, але не влучив. Він з кожною хвилиною все більше і більше бісився. Коли нарешті випадково вкусив кончик свого хвоста, вхопився за нього, як і був план, і вже не зміг зупинитись через свою жадібність: він почав кусати, гризти, ковтати, рвати свою ж плоть на частки. Це було дивовижне, потворне і криваве видовище. Тварюка скулила від болю, що сама ж собі вчиняла, але злість настільки закрила її очі, що вона вже нічого не розрізняла. Біль тільки підвищував агресію. Уроборос барахтався у воді, перевертався, сіпався, і нарешті остаточно зжер себе самого, дивним чином вивернувши свою пащу, і заковтнувши свою ж голову. З огляду на біологічні процеси травлення, я навідь на хвильку замислився, а куди ж це все ділось, у якості іжі? Але марно було шукати у цьому всьому логіку. Уся вода була наповнена теплою кров'ю Уробороса. Чере деякий час Капітан підлетів до мене і допоміг вибратися з води.
-"Ну що ж, хлопче, ти не погано справляєшся. Я подумаю, може варто тебе повисти у званні..." - мовив Капітан.
-"Дорогий Капітане, я б чесно кажучи, залишився б у свому світі, та забув би все це навіки" - жалісливо відповів я.
-"Вибачай, але це не можливо, ми тебе врятували, ти був на нашому кораблі, де діють наші правила, правила нашого світу, то ж доведеться змиритися, коли ми повернемося у Потайсвіт,  ми відновимо корабель, наберемо команду, і знову рушимо у мандри.
Ми летіли на гіпокрилі, поряд із нами летів ще один, на якому сиділи Зан-Зен і Мойша, я вдивлявся в обриси свого світу, у сонце що вже повільно підіймалося над Землею, на небо, з рідкими хмаринками, на міста, де лишень прокидалися люди, звичайні люди, що нічогісінько не знають про інші світи, про цих тварюк, зараз люди підуть до роботи, потім повернуться до домівок, до своїх сімей і друзів, і так буде усе їх життя. Я на все це дивився і розумів, що це, можливо, востаннє я бачу свій рідний світ. Як же це на справді прикро.
вати богу, що хоч хтось з тих усіх вижив. Ще півроку терапії ,і Дмитра виписали з лікарні. 
-"Що будеш робити далі?" - спитав старий лікар у Дмитра, коли вже підписував йому виздоровчий лист.
-"Поїду звідси кудись подалі... Подалі від моря..." - замислившись відповів Дмитро.
-"Так, змінити обстановку, то гарна ідея... До речі, ось тобі де що в подарунок, відкриєш це, коли будеш вже в іншому місті" - лікар простягнув Дмитру якийсь конверт.
Дмитро позитивно кивнув, забрав конверт, виздоровчий лист і пішов геть. Через декілька днів Дмитро вже сидів у київському кафе, п'ючи каву і читаючи книжку, аж раптом він згадав про той конверт, він розвернув його і дістав звідти фотографію. То були Дерр-Зен і Марія, які обімались на фоні одеського пляжу, він перевернув фото, на обороті було написано від руки:
Змія вбито. Ми живемо разом у Потайсвіті, якщо буде час, заходь.