Боротьба за життя

-"Ну що, довго ще?" - спитав Роман.
Вони почули шипіння.
-"Здається..." - мовив віськовий військовий. Вони зупинились і прислухались. Знову шипіння. А потім різкий ривок, величезна голова влучла в комору, де вони знаходились і вхопила одну бабцю, що прийшла з екскурсією, за голову, і потягнула.  Бабця зарепетувала. Всі інші також заволали. Військовий відкрив вогонь з автомату. Кулі попадали точно в голову тварюці. Уроборос випустив бабцю і звернув свою увагу на військового.
-"Вона плюється кислотою!" - кричала Марія. А всі дійсно вже про це і забули, що Ак-Ккулу був поранений саме кислотою тварюки. Військовий безстрашно палив по тварюці. Раптом інший чоловік підбіг до Змія і встромив йому сокиру прямо в шию. Сокира пройшла в шкіру, але крові не було. Змій заверещав, різко повернув голову і вдарив того чоловіка,так що він аж відлетів і вдарився спиною об стіну, через що почав задихатися, і плюватися кров'ю, мабудь забивши легені. Марія підбігла до нього, і почала відтягати ближче до інших поранених.
-"Шкіра надто товста. Треба вивести бій з комори до печери, адже тут поранені та й речі лежать!" - крикнув Дерр-Зен. Він почав, розмахуючи ліхтариком, перед пикою потвори, відганяти її назад. Через миготіння світла Уроборос не міг зрозуміти, що коїться, тим паче, не маючи одного ока. Він почав відповзати назад, розмахуючи своїм язиком. Тоді приєднався військовий і знову почав палити по тварюці. Дуже швидко він випустив всі патрони. А Змій ще досі був головою в коморі. Військовий стукнув тварюку прикладом в інше око. Змій ще більше розгнівався, і розмахнувшись язиком, розкидав усіх присутніх по різних сторонах. Коли всі розлетілись, осліплений Змій почав репетувати й розмахувати головою в різні сторони, потім він широко відкрив щелепу і почав, ніби стріляючи, закидати голову по різних сторонах, намагаючись хоч когось вхопити. Декількох йому таки вдалось зжерти. Тоді знову почулися вистріли, то був військовий, що перейшов тепер на пістолет Макарова. Змій звернув на нього увагу, і плюнув у той бік кислотою. Військовий почав волати від дикого болю, адже кислота почала роз'їдати його тіло заживо:
-"Розбігайтесь, помстіться йому за мою дружину!" - крикнув військовий. Команда зробила ракірування, і всі змінили місця дислокації. Тварюка вже не намагалась нікого зжерти, вона була розгнівана і тепер мріяла помститись нападникам, тож тепер без долі сумніву просто блювала кислотою, ніби з гідранту, у всі боки.  У приміщенні піднявся дикий вий болі, через те, що воно почало заповнюватись пекельною кислотою, що роз'їдала людей так, що навідь кістки не лишались. Дмитро, сидівший біля нажаханої Марії, вхопив її і кинувся на купу навалених речей, у віддалені комори, адже рівень небезпечної рідини підіймався і підіймався.
-"Дмитро! Стій, ні, там лишився Ак-Ккулу!" - почала кричати і вириватись Марія.
-"Йому вже не допоможеш, йму не допоможеш!" - заволав Дмитро, ще дужче стискаючи Марію. За мить поряд з нимим опинився Дерр-Зен, що теж заскочив на купу речей.
-"Як ви?" - спитав він у Дмитра і Марії.
-"Тримаємось!" - відповів Дмитро. Мабудь його божевілля трохи відступило.
Кімната була наповнена кислотою вже на стільки, що доставала дорослому чоловіку по пояс. Ще сантиметрів десять і кислота вже затопить і їх. Несподівано з цього отруйного басейну вилізла рука людини, ця рука була вся обпечена з облізлою до кісток шкірою. Вона вхопилась за один з мішків, на яких сиділи врятовані герої. Марія, Дмитро і Дерр-Зен відсахнулись подалі від тої руки. Потім вилізла обпечена голова і почала щось крихтіти:
-"Аліно...Аліно, я тебе кохаю..." - ледве чутно мовила голова.
-"Романе!? Романе!? НІ!" - заволалав Дмитро, кинувшись до кістяної руки, але вона вже розтислась і тіло остаточно розчинилось у кислоті. Дмитро продовжував волати і ревіти. Марія була приголомшена. І тільки Дерр-Зен залишався спокійним.
-"Що ж, я був радий з вами познайомитись, ви дуже добрі і хороші люди, як би я раніше знав про вас, я б був би більш хорошої думки про ваш світ. Нажаль ми майже не провели часу один з одним, але все одно, я радий нашій зустрічі. Ще раз перепрошую за те, що затягнув цю тварюку у ваш світ... І ще одне... Мені дуже шкода" - Дерр-Зен казав, ні майже шепотів це, з низько опущеною головою. Дмитро і Марія зовсім не слухали його. Раптом все затремтіло, затряслось, заревіло, загуділо, підлога кудись щезла і на її місці опинилася прірва. Змій перестав плюватись і заревів так, як волають у останню мить перед жахливою смерттю, потім тварюка почала летіти донизу у прірву.
-"Здається мене теж тягне! Рятуйте" - закричав Дерр-Зен, намагаючись вхопитись за що небудь. До нього кинулась Марія і вхопила за дві руки. Дмитра ніби паралізувало, він не міг поворухнутись.
-"Марія...Марія! Я повинен вам зізнатись! Я вас покохав... З першого погляду! Я з іншого світу, то ж нам...Марія!" - в паніці почав кричати Дерр-Зен.
-"Я теж тебе кохаю! Теж!" - відповідала йому Марія. Раптом їх потягнуло сильніше і вони обоє зірвались і полетіли до низу у обіймах.
Потім так само раптово як відчинилась, та прірва зачинилась. Дмитро залишився сам, у темряві, тиші і жаху. Він просто скрутився калачиком і влігся на купі контрабандних речей, і тремтячи, почав читати молитву. Потім його відрубило.