Підготовка до останньої битви

-"Що ж це... Ак-Ккулу! Гей, друже!" - з тремором у голосі, почав бігти і кричати Дерр-Зен.
Інші побігли за ним. Увійшовши до кімнатки, вони побачили Дмитра, що сидів над Ак-Ккуру, який лежав на землі, з обпеченою ногою і нестримно стогнав від болю. Вся нога була в крові.
-"Ак-Ккулу, друже мій, брате мій! Як... Що... Що трапилось!?" - заволав Дерр-Зен, падаючи перед другом на коліна.
-"Вв-во-на... Ця тварюка, в-он-а довго за нами по-в-в-взла, аж п-п-п-поки ми не заскочили с-с-сюди, і вона плюнула я-я-я-якоюсь рідиною, з-з-з-зеленого кольору... Йому потрапило в ногу і... Мені здається, що він п-п-п-помирає..." - пояснив Дмитро.
Роман повільно зайшов у приміщення.
-"Дмитре, друже, ти почав заїкатися" - смутним голосом промовив Роман.
-"Я-я-я-я знаю" - відповів Дмитро. В його очах вже було помітно блиск безумства, що тільки-но починає розвиватися.
-"Він ще живий, але йому дуже боляче!" - відповів Дерр-Зен.
-"Пекельна тварюка, ти заплатиш за це!" - заволав Дерр-Зен. Сльози покотилися по його очах.
Всі присутні знову повернулися в реальність, реальність, що її взагалі важко такою назвати. Всі згадали, нащо вони взагалі прийшли в цю комору. Тепер шляху назад немає.
-"Тут якісь речі..." - мовила якась бабця з екскурсної групи.
-"Так... Так... Це речі, які ми ховали... Ми планували їх продати, але зараз вони не дуже користуються попитом, то ж ми чекали..." - відповів Дерр-Зен. Марія підійшла до нього і почала допомагати Ак-Ккулу. Вона розірвала залишок штанців на його пораненій нозі, потім зняла свій літній шарф, що окутував її шию, и перев'язала поранену ногу Ак-Ккулу, потім затягнула дуже туго.
-"Що ж, тоді, приступимо до справи" - провмовив Роман.
Дерр-Зен повільно встав, дивлячись на те, як незнайома йому людина, з чужої планети, допомагає його другові.
-"Так, треба спробувати... Що ж, обирайте собі зброю!" - він окинув рукою купу речей, що була звалена в одному місці. Речі були запаковані в мішки, пакети, ящики, деякі валялись просто так. Там було майже все: мило, шампуні ,креми, активоване вугілля, шприци, якийсь посуд, батарейки, колеса від велосипеду, дзвоник, ножі, мечі, катани, саморобні луки, навідь декілька видів вогнепальної зброї, одяг...
-"Це нам знадобиться..." - мовив один кремезний чоловік, що прийшов з екскурсією. Він витяг автомат АК-74, з декількома зарядженими магазинами, і один пістолет Макарова, також з декількома магазинами.
-"Я військовий, то ж це мені дуже підійде" - пояснив чоловік.
-"Добре... Інші беріть бажано якісь сокири, або дуже довгі гострі ножі, чи мечі..." - промовив Роман. Сам він озброївся катаною, пам'ятаючи, як колись у дитинстві декілька років ходив на фіхтування. Інші озброїлись декількома сокирами, велдикими столовими ножами, та кинджалами. Дмитро продовжував байдуже сидіти біля Ак-Ккуру, якому вже забинтували ногу.
-"Романе, гей, я залишусь... Я залишусь, добре?" - дивлячись в одну точку в стіні, мовив Дмитро. Роман подивився на ного. Раптовий позив жалості, до доведеної до крайнощів людини, накрив його. Він присів на одне коліно поряд з Дмитром:
-"Так, звісно, друже, треба щоб хтось дивився за нашим новим пораненим другом" - Роман поплескав друга по плечу.
Потім він підвівся і підійшов до Марії, яка стояла біля купи речей і шукала собі зброю:
-"Марія, вибач, але в мене до тебе величезне прохання, залишся тут з ними..." - він показав в сторону Дмитра і Ак-Ккулу.
-"Що?..."
-"Треба, що б за ними хтось придивився, адже Ак-Ккулу не може ходити, а Дмитро майже збожеволів, дуже прошу тебе..."
-"Так, він правий, залишайся, десь тут, в купі речей мають бути якісь медикаменти з ваших... Як їх... Аптек, може щось допоможе" - втрутився Дерр-Зен.
-"Добре, добре..." - Марія одразу якось змінилась, ніби... Погарнішала, чи що.
-"Добре, в нас є десятеро чоловік! Двоє з них не в змозі боротись, то ж вони залишаться тут, за ними догляне Марія, думаю ніхто не проти?" - почав Дерр-Зен. Ніхто не був проти.
-"Добре. Далі нам треба придумати якийсь план дій, щодо того, як знищити цю потвору, адже я цього не знаю"
-"А що ми, взагалі, знаємо про цю тварюку?" - спитав військовий.
-"Ну... Згідно міфів і легенд, в цієї тварюки не має інших відчуттів, окрім відчуття голоду. Вона жере постійно, допоки не пожре саму себе"
-"Тобто, є вірогідність, що вона шукає нас так само, як і ми її?" - продовжив військовий.
-"Певно, що так"
-"Тоді все просто: нам треба заманити її в пастку, віднайти те, що її точно вб'є, кинути це їй у пащу і тікати..." - мовив військовий.
-"Але, що ж її може вбити..." - спитав Дерр-Зен.
-"Слухай, Дерр-Зен, пам'ятаєш, коли ти кинув у неї спис, під час нашої першої зустрічі? Ти, здається, влучив Уроборосу в око?" - втрутився Роман.
-"Так, і що?"
-"А те, що ця тварюка боїться фізичного впливу, тобто, якщо вона звісно не відроджується як хвіст у ящирки, її можна просто порізати сокирою, або розстріляти з автомату"
-"Виходить, що так" - відповів Дерр-Зен.
-"От і добре, то ж діємо!" - мовив військовий.
-"У змій не має вух..." - раптом втрутилась молода дівчина.
-"Що?" - перепитав військовий.
-"Змії не мають вух... Вони не чують, але дуже добре відчувають тремтіння, то ж, якщо ви хочете її заманити, нам треба усім разом пострибати на місці якийсь час"
-"Так і зробимо" - згодився Дерр-Зен.
Семеро змієборців стали в коло і, обійнявшись, почали пригати на місці. Від цього земля почала дрижати, да так ,що зверху посипалось невеличке каміння. Вони пригали і пригали.