Ті, що з іншого світу

-"Що... Що коїться?" - Роман був зовсім розгубленим.
-"Я не знаю, не знаю" - Дмитро почав плакати.
-"Ми були тут з дівчиною, пам'ятаєш, я тобі розповідав на роботі, про свій план. Загалом, так і сталося, як я казав, ми відділилися від групи і почали цілуватися, та раптом... Щось почало до нас наближатися, щось дуже велике і потворне, коли воно наблизилось до нас, я побачив лише величезну пащу з іклами, в ній щось було, схоже на людину, воно витягло свій довгий жахливий язик і вхопило мою дівчину, а я драпанув... Розумієш, злякався і втік. Потім я ходив тут з ліхтариком і намагався вибратись. Я пообіцяв собі, що як тільки вийду ,одразу покличу на допомогу і врятую її... Мені дуже страшно... Я намагався комусь подзовонити, але тут немає зв'язку..." - Дмитро почав ридати ще більше. Роман відсунув його.
-"Отже я не божевільний... Який жах... Аліно!" - прошепотів він. Тепер не залишалось нічого, окрім прийняти все, що відбулось, як справжнє, і спробувати хоча б врятувати Аліну і самих себе.
-"Дай-но ліхтарик" - Роман видер ліхтарик з руки друга і пішов далі.
-"Постій-но, ти кажеш, що це правда... То то була Аліна... В пащі тієї потвори?" - крикнув Дмитро.
-"Так" - твердо відповів Роман. Дмитро побіг за другом. Вони йшли і йшли. Іноді повертаючи. Не розуміючи куди їм взагалі треба.
-"Добре, Романе, якщо ми віднайдемо потвору, то що ж нам робити?" - схвильовано спитав Дмитро.
-"Не знаю"
-"А може не треба, підемо собі, знайдемо вихід, повернемось до дому, повлягаємось спати і забудемо все, ніби страшний сон?"
-"Це не можливо. Вийти звідси самим не можливо"
-"Тоді нащо взагалі щось робити?" - роздротовано гаркнув Дмитро.
-"Ми все одно загинимо, а так хоч спробуємо щось вдіяти. Десь тут ходить екскурсія, то ж може ми їх врятуємо, а вони нас виведуть..." - сухим тоном відповів Роман. Вони продовжували йти далі і далі, зовсім втративши відчуття часу. Печера по якій вони йшли привела їх до великої зали, посеред якої било світло з висоти десь чотирьох метрів.
-"Вихід..." - обнадіянно прошепотів Дмитро, дивлячись на гору.
-"Неможливо" - відповів Роман.
Він освітив ліхтариком всю залу. Це було овальне приміщення, з десятком інших ходів, навколо стояли якісь ліжка, металеві ящики, певно ще з Другої Світової, коли тут переховувались від окупантів. 
-"І що далі?" - спитав Дмитро.
-"Не знаю" - Роман розгублено стояв, просвітлюючи кожен хід у печери і розмірковуючи над тим, куди йти далі.
-"Хто ви!?" - почувся басистий голос з якогось із проходів. Дмитро заволав від страху і почав закривати обличчя.
-"Не вбивайте нас, благаю!" - кричав він.
-"Ми заблукали... І втратили близьких людей, яких тепер розшукуємо..." - нерішуче почав Роман.
-"То був Великий Змій?" - голос був грубим і басовим.
-"Певно... Щось схоже" - відповів Роман. Раптом з одної з печер вийшло двоє чоловіків, вони були вдягнуті накшталт Західно-Американських ковбоїв: шкіряні брюки, куртки і широкі шляпи. 
-"Ми теж його шукаємо..."
-"То це правда? Це правда якась звірюка?" - вже більш впевнено спитав Роман.
-"Нажаль... Нажаль..." - якось приречено відповів чоловік.
-"І як він тут опинився... Як... Хто ви взагалі такі!?"
-"Нас звати Дерр-Зен і Ак-Ккулу. Я Дерр-Зен. Нажаль Ак-Ккулу німий, тож я мовлю і від його імені. Ця тварюка, що зараз повзає по цих тунелях, то Уроборос, змій, що пожирає себе самого. Така його доля... Спочатку він пожирає все живе, а коли стає величезних розмірів, винищивши все живе довкола, від дикого голоду поглинає самого себе... Але попередньо відклавши яйця..."
-"На скільки величезним він може стати?" - спитав Роман.
-"На стільки, що зможе обвити вашу планету декілька раз"
-"Це якась маячня! Ви божевільні... Ви всі божевільні!" - закричав Дмитро.
-"Так, маячня... Для вашого світу але не для мого... Для мого світу, це справжня чума" - чоловік якось печально зітхнув.
-"Для вашого світу... Що це ще за "ваш світ"" - здивовано спитав Роман.
-"Так... Вам важко це зрозуміти, але окрім вашого світу, цього, в якому живете ви, є ще інші світи. Багатсько інших світів. Світи де живуть інші створіння, де живуть боги, яких ви кличете Одіном, Тором, Перуном... Ці світи, вони звуться Потайсвіт, і мають зв'язки з вашим світом... Всі світи зв'язані, але про це знають вийняткові люди на вашій планеті. Наприклад Стівен Хокінг декілька разів бував у нашому світі, але це не пройшло для нього безслідно. Довелося заплатити за свою цікавість..."
-"Що ти верзеш!" - крикнув Дмитро.
-"Хлопці, ми дуже багато говоримо, а тим часом Змій може вже й на поверхні, то ж забудьте все, що знали до цього, нам треба об'єднатися, адже допомога нам не завадить, і вбити тварюку..."
Раптом Роману згадалося видіння, що він бачив, коли втратив свідомість у воді, він почув якийсь шорох. Щось повзло за його спиною.
-"Треба бігти..." - прошепотів Роман.
-"Що?" - спитав Дмитро.
-"Треба бігти! Гей, я знаю, в тебе є якась зброя, кидай її за мою спину, негайно!" - Роман вхопив друга за лікоть і почав бігти до їхніх нових знайомих. За їх спинами вже почувся вереск тварюки. Вона потягла до них свого язика, тримаючи в пащі декілька тіл людей, Дерр-Зен вскинув праву руку і жбурнув спис, потрапивши тварюці в праве око.
-"Ого, тепер він злий" - крикнув Дерр-Зен.
Вони почали бігти. Тварюка з диким вереском повзла за ними, б'ючись об стінки печери, від чого вона тряслась і на землю сипалось каміння. Друзі волали від страху, і тікали, куди очі дивились. Тварюка наздоганяла.
-"Нажаль, нам доведеться розділитися. Це єдиний шанс вижити хоч комусь!" - Прокричав Дерр-Зен. Він вхопив Романа за руку і побіг в один із поворотів печери, тим часом Ак-Кулу і Дмитро побігли далі, і зміюка погналася за ними, пропустивши інших.
-"Тепер ми в неї на хвості, за мною!" - крикнув Дерр-Зен. Вони побігли за Змієм.
-"І як її взагалі вбити?"
-"Поки що не знаю!"
-"Що? Як це не знаю?"
Вони розмовляли на бігу.
-"Не збивай дихання, потім поговоримо!" - крикнув Дерр-Зен. Вони продовжували бігти далі.
Уроборос звертав то туди - то сюди. Його вий розносився по всій печері, аж закладало вуха. Наші герої вже зовсім втомились. Ратом змій зупинився. Ще гучніше заверещав, а потів вдарив головою об стелю, через що прохід завалило, а наші герої майже встигли відскочити, вереск тварюки почав віддалятися.