Побачення

День пролетів швидко, Роман навідь не помітив, як вже збирався йти.  Через годину він вже чекав свою дівчину біля будинку її бабусі.
-"Привіт, коханий!"- вибігаючи з дверей, крикнула Аліна.
-"Привіт, Сонечко!"-відповів Роман, коли його дівчина вже кинулась йому на шию і почала цілувати.
-"Я дуже-дуже за тобою скучила!"
-"Я так само"
Після палких поцілунків, вони перейшли до розмови про те, куди їм слід поїхати.
-"Пропоную на якийсь пляж. Зараз вечір, там буде мало людей, тим паче ти полюбляеш море та й це дуже романтичне місце" - запропонувала Аліна.
-"Добре, це гарний вибір"
Вони викликали таксі і приїхали до пляжу в Аркадії. Спустившись по схилу до моря, вони зупинились і почали вдивлятись в нього. Сьогодні була повна луна, то ж вода неперевершено виблискувала відзеркаленим світлом супутника нашої планети. 
-"Як гарно..." - мовила Аліна.
-"Так..."
Вони стояли мовчки ще десь півгодини. Потім підійшли ближче до води.
-"А вона тепла..." - мовила Аліна, зкинувши кросівок з однієї ноги і опустивши її у воду біля берегу.
-"День був дуже спекотний"
-"Що ж, як в тебе справи?" - спиталася Аліна.
-"Відмінно! На роботі все йде добре, замовлень дуже багато, мене не перестають хвалити за якісну роботу, крім того, я все встигаю, то ж жалітися нема чого. Знаєшь... Вдома не вистачає тебе" - він повернувся до своєї дівчини і палко її поцілував.
-"Який ти милий", - Аліна засміялась, але різко змінила тон на сумний, - "Бабусі зовсім зле, я не знаю, скільки їй ще залишилось... Вона відмовляється лікуватись і взагалі... Їй дуже погано, я хвилююсь"
-"Мені дуже шкода", - Роман замислився, - "Але знаєш, я скажу тобі як є, прямо: всі ми коли небудь помремо... Якщо людина вирішила вже піти, то нащо їй заважати? Вона прожила своє життя, а в тебе є твоє"
Після цих слів, Роман, тримавший в обіймах Аліну, відчув як її м'язи напружились.
-"Не кажи так! Я її дуже люблю, розумієш, вона дуже часто мені допомагала в житті... З малечку виховувала, розумієш?"
-"Звісно, звісно розумію. Але об'єктивно, вона нам заважає, дуже, вона нас розлучає, ми не можемо жити разом і... Все інше"
-"Романе, ти мене дуже засмучуєш. Це вимушена міра, але вона тимчасова, як тільки бабусі стане краще..."
-"Не стане!" - вирвалось у Романа. Очі Аліни почали повнитись сльозами. Але Роман вирішив не відмовлятися від своїх слів.
-"Не стане, кажу ж. Вона досить близько до смерті, і вже нікуди не дінешся... Ось... Розумієш, ми живемо поодинці, це заважає мені дещо зробити для тебе..."
-"Що зробити?"- здивувалася Аліна.
-"Певно, відкритись, розумієшь? Відкритись перед тобою"
-"Про що це ти? Нічого я не розумію"
-"Короче кажучи... Ми зустрічаємось з дев'ятого класу, це дуже давно, і я вважаю, треба перейти на інший рівень відносин!" - нервово та скоро пробубонів Роман.
-"Що... Новий рівень вд... А! То ти кажеж про одруження!?" - радісно мовила Аліна.
-"Так... Вибач, що нема пафосу, квітів та іншого, але я правда втомився від цього всього"- сором'язливо відповів Роман. Аліна стисла його в сталевих обіймах, а потім прийнялася розціловувати.
-"А я чекала, чекала, коли ж ти нарешті наважишся! Що ж...", - вона  лукаво подивилась на Романа, - "я подумаю". Після цих слів вона потягнула його за собою у воду.
-"Що це ти робиш, ми ж в одязі, намокнемо!" - крізь сміх почав Роман.
-"А мені все одно, тепер вже всеодно!".
Після цих слів Аліна з силою штовхнула свого хлопця і той пірнув у воду, вилізши, з реготом, він почав топити свою дівчину. Та почала вириватсь, потім вони довго боролись і калапуцались у воді. Запливши на достатню глибину, Роман звернувся до Аліни:
-"Що, може до берега?"
-"Так, давай!"
-"Вода дуже тепла, на диво!" - знову помітив Роман і з задоволенням пірнув. 
-"А речі шкода, зві... Почекай, Аліно, щось вода різко змінює температуру"
-"Так, я відчуваю... Дуже дивно"
-"Ого, в тебе губи посиніли" - нервово мовив Роман.
-"Скільки ще до берега?"
-"Не багато, метрів тридцять. Але до броду метрів десять"
-"Добре, це дуже добре"
Температура води дійсно раптово почала знижуватись, і на сітльки швидко, що це не можливо уявити, мить і вода вже майже крижана. Плисти ставало важче, все тіло ломило від холоду. Роман втратив свідомість. Йому почав снитися сон, ніби він знаходиться у якомусь приміщенні, там було дуже волого і хтось намагався йому щось пояснити, голос людини був басистим і навідь грубим, через замкнутість приміщення він вілдунював десятком повторюваних слів. Раптом щось зашоруділо у віддаленні і вони зрозуміли, що то щось рухається до них. Той, хто Роману щось розповідав замовк, потім здійняв праву руку, в якій було щось схоже на спис і метнув його в сторону з якої лунали звуки. За цим почувся диикий жахливий вій тварюки, що неможливо описати. Співрозмовник Романа кинувся тікати, а сам Роман стояв на місці і нічого не міг зробити, він обернув голову і побачив здоровезні ікла. Після цього він прийшов до тями.