Буденні клопоти

На ранок Роман вже слабо пам'ятав, що було вночі і сприймав це як сновидіння, то ж не сильно замислюючись, прийнявся виконувати звичний ранковий туалет. Після чищення зубів і вмивання, він зайшов до кухні, щоб поснідати і ввімкнув телевізор, так як полюбляв ранкові передачі.
-"А зараз кадри з пляжу в Одесі, що біля району Аркадія. Були знайдені рештки човна, речі людей, та якісь дивні предмети в дуже великій кількості. Речі, схожі на луску риби, але велетенськіх розмірів, що то таке, ніхто не каже."- мовила з екрану телевізора телеведуча. Увага Романа була одразу прикуда до цієї події. 
-"Нажаль зараз ми не маємо змоги дати жодних коментарів з цього приводу, наші слідчі вже працюють над питанням, що це взагалі таке, крім того знайдені предмети, схожі на луску риби, були передані вченим, які займуться цим питанням окремо"- казав гладкий поліцейський.
-"Ми вважаємо, що це звичайні рибалки, які без дозволу вийшли в море і не змогли зорієнтуватися вночі, тому і втратили свій човен"- казав представник Служби з Охорони Рибної Промисловості.
-"А тепер до інших новин..."- знову говорила ведуча. Але Роману вже було ні до цього. 
-"Я був зовсім близько до цього місця вчора"- пробубонів собі під носа Роман.
-"Луска...Хм...Луска!?"- раптом Роман згадав учорашній малюнок. Він зірвався, кинувши їжу і залетів під стіл. Вивернувши свій сміттєвий бак для бумаги він все ж таки знайшов той самий зім'ятий малюнок.
-"Ні-ні-ні-ні, це якась маячня! Це певно була луска дуже великої риби, але точно не луска цієї тарюки!"- крикнув Роман. Але раптом він розсміявся.
-"Яка тварюка, яка луска! Про що я взагалі думаю, вони ж сказали, що це рибалки! Господи, який я дурень!"- регочучи він знову викинув малюнок у бак. Швиденько зібравшись, Роман вирушив до роботи. По дорозі до роботи Роману подзвонила його дівчина:
-"Алло, Романе, привіт, слухай, я так скучила за тобой, ми не бачимось вже тиждень, як ти там взагалі?"
-"Привіт, Аліно, пробач, але я зараз не можу говороити, я у автобусі, тут багато людей, не зручно, так кохана, я теж скучив, гайда зустрінемось сьогодні ввечері?"
-"Добре, зайдеш по мене?"
-"Так-так, звісно! Все, давай. Кохаю, цілую!"
-"Я також цілую!"
-"Але я палкіше!"
Роман вимкнув телефон. Вони часто полюбляли сперечатися, хто з них кого більше любить і таке інше. Взагалі вони майже зі школи разом, у дев'ятому класі, під час випускного Аліна прийшла до своєї подружки, що вчилась з Романом в одному класі. Якось непомітно вони розговорились і з тих пір вже більше не розлучались. Зараз Аліна живе у своєї бабці, яка дуже хворіє, то ж вони часто довго не бачаться, а от раніше, коли вони жили разом, їх взгалі поодному ніхто ніколи не бачив. 
Робочий день Романа почався як і зазвичай: отримти декілька нових заказів, здати зроблені, продивитися останні новинки в області рекламотворення і малювання, поспілкуватися з колегами... Це звісно найважливіше.
-"Гей, Романе, як життя!?"- звернувся на обідній перерві до нього друг Дмитро.
-"Здоров, життя просто шик!"
-"Боже, який я радий"- іронічно заявив Дмитро.
-"А коли ж вже там ваше весілля з Аліною? Чи ви чекаєте допоки не здохне ваша стара бабця, що б отримати новеньку квартирку?"- зі сміхом спитав він.
-"Боже, який ти урод! Тобі слід в коміки податися, може там би хоч хтось тобі пику натовк за твої дурні жарти?"- зітхаючи, відповів Роман.
-"А мені все одно, хоч би і пику, це ж просто жарти, ну серйозно?"
-"Поки ще часу не має на це. Я працюю, вона вчиться, та й ще та бабця..."
-"Отже я прав!?"
-"Да пішов ти!"
-"А от знаєш, і піду, сьогодні і піду! У катакомби!"- з якимось нестримним натхненням мовив Дмитро.
-"Що, куди!?"
-"У катакомби! Величезний лабіринт, що проходить через усе, геть усе, місто! Це ж просто бомба!"
-"Ти що там,ніколи не був, я от, наприклад, усе дитинство туди лазив з хлопцями!"- іронізував Роман.
-"Та пішов ти, ти ж знаєш, що я не місцевий..."- це дуже ображало самого Дмитра, - "Я давно хотів туди піти, тим паче я буду там не один, а з Юлею!"
-"З ким!? Часом не з тією самою, що працює на першому поверсі, у відділку продажу?"- з презирством спитав Роман.
-"Саме з тою, а що тобі не подобається"
-"Да вона ж одягається так, ніби... Ніби після роботи йде на іще одну, нічну"
-"Адже мені це і треба! Ха! Уявляєш, зробити це в катакомбах!"- омріянно мовив Дмитро.
-"Постій-но, адже ви будете там не одні, там будуть інші люди з екскурсії та й гід..."
-"Я вже все придумав! Ми в один момент відділимось від екскурсії, я читав буклет, і дивився карту, там є одне місце, де екскурсія буде йти по колу, тож вони повернуться і ми до них підключимось"
-"Боже, який ти ідіот! Ти хоч розумієш, що верзеш!? Там же заблукати нічого не коштує, крок нітуди, і ти вже не знаєшь, де опинився. У минулому році там так загинула маленька дівчинка"
-"Все буде чудово! Не говори  маячні, що може статись!? Ну заблукаємо, зайдемо з однієї сторони, а вийдемо через іншу, може навіть ближче до дому! Це ж катокомби - зайшов в одному місці, вийшов зовсім в іншому..."
-"Дмитро, тебе до телефону!"- прокричала секретарша.
-"Йду-йду, бувай, Рома!"- Дмитро і Роман потисли руки.
Друга половина робочого дня пройшла так само як і перша: балачки, кава, малюнки...