Нічна прогулянка

Безмежні, безкраї простори відкривалися перед Романом, який стояв на березі моря. Того самого Чорного моря, яким так славиться прекрасне місто Одеса, в якому він жив і живе з дитинства. Солоне повітря наповнювало його легені і лоскотало у носі. Він дихав повною груддю. Роздуми його були десь там в даличині, десь за обрієм, там де кінчається море і починається величезний океан. Вітер був зовсім слабкий і сонце вже майже зайшло. Теплий літній вечір. Роман все дихав і дихав. Беріг моря був пустим, це було безлюдне місце, яке він так полюбляв, водна гладь також була безперечно чиста, навідь грузові судна не проходили повз цей берег. Але раптом, ніби нізвідки, Роман побачив невеличкий човен, він був досить далеко і прямував кудись в сторону берега, але відразу було зрозуміло, що не туди, де знаходився він сам. Роман почав вдивлядися в цей об'єкт: там було певно десь двоє чоловік, а на кормі було розміщено якусь велетенську поклажу, ніби ящики з чимось. Вони пливли і пливли, аж поки не зникли за обрисом берега, зліва від Романа. Він замислився, адже раніше тут ніхто не пропливав, та і таке враження ніби той човен взявся нізвідки. Цікаво. Роман вирішив пройтися вздовж берегової лінії, в надії натрапити на те місце, де міг зупинитися човен. Він йшов, перелазячі через зарослі кущів та інколи проходив через підтоплені райони берега. Так він пройшов може кілометр, але нічого не знайшов, тільки море і пісчаний пляж. Вже було пізно і Роман був втомлений, коли він нарешті дійшов до Гагаринського плато, що біля фішенебільного району міста - Акадії. Недалеко була транспортна розв'язка, де зупинялись автобуси, що прямували до місця де жив Роман, то ж він вирішив нарешті поїхати додому, облишивши пошуки човна, який можливо, як він вже думав, взагалі йому примарився.  Вийшовши до зупинки Роман швидко заскочив до автобуса і вже через хвилин тридцять був вдома. У своїй квартирі він трішки прибрався та й влігся спати. Крізь сон Роман почув чийсь голос, дуже грубий, який його кудись кликав. Спершу він сприйняв це просто як сон, але голос наростав і лунав вже ніби дуже близько від нього, раптом він прокинувася, голос не стихав і далі. Роман почав ходити колами, не маючи змоги зрозуміти, що відбувається, голос вже волав, кликав його, але Роман точно прийняв для себе: він не вийде з дому. Ще кілька хвилин і голос зник так само раптово як і з'явився. Роман глянув нв годинник, була третя ночі. Раптово його потягнуло до робочого стола, який був завалений пустим папером і купою різнокольрових олівців, адже він був художником і працював в рекламному агенстві, він усівся, схопив простий олівець і лист паперу і живо почав щось малювати. Воно йшло з самого його нутра, ніби від самого сердця, мозок зовсім не приймав участі в цій процесії. Десь через хвилин п'ятнадцять, Роман закінчив малювати, ввімкнув настільну лампу і почав роздивлятися свою роботу. На папері було зображене щось, чому неможливо дати опис. Це було щось змієподібне, з великою роззявленою пащею і відразними чорнючіми очима. Тіло цієї потвори було вкрито лускою. Роман подивися на це і подумав про себе:
-"Якась маячня... Господи.."
Раптом він ніби прокинувся знову, озирнувся, сидячи за своїм столом, тримаючи цей дивний малюнок в руці. Зтрусивши головою, він знову подумав про себе те саме, зім'яв листок, викинув його у смітник під столом і влігся спати.