Розділ четвертий

Вона дивилася на мене і не могла ворохнутися, її здивуванню не було меж. Мішечок, що був у її руках впав на землю. Вона впала на коліна та почала плакати.
- Вибачте мене Міс, я не хотіла! - вона вхопилася за низ сукні.
- Що це ти клала під моє ліжко? - піднімаючи дивний мішечок, сказала я.
- Я не знаю, мені заплатили, щоб я клала його вам. Прошу, я не хочу в тюрму, в мене діти!
- Хто тобі платив?
- Не знаю, щоразу була нова людина. Вони давали гроші та мішечок. Прошу Вас Міс, благаю, змилуйтесь!
Вона подивилась на мене жалісним обличчам, яке благало.
- Йди, але щоб тебе тут більше не було!
- Дякую Міс!
Я залишилась на одинці зі своїми думками. Хто це хотів мене отруїти, чи заподіяти лихо?
Я вирішила дізнатися це, щоби мені цього не стоїло.
Через декілька днів відбудеться святкування, де всі навкруги будуть радіти: від бідних, до багатих. Відбудеться парад та вечірній бал з масками. Всю знать запросив невідомий дворянин, який за власний рахунок, організував свято.
Мені вдалося розшукати місцеву ясновидицю, до неї звертається багато людей. Анастасія стверджує, що всі вони шарлатани, можливо й так, але мені доведеться повірити.
Хоч Анастасія не вірить різним відьмам та ясновидицям, вона пішла зімною. Ми зайшли до будинку з багатьма різними кімнатами, звідки доносились голоси плачу дітей, істерик, пяних дебошів та крики проституток.
- Куди це ти мене привила? - запитала Анастасія.
- Ми вже на місці.
Я постукала у двері. Нам відчинила жінка років 45, яка викурювала сигару. В неї було заплутане волосся, яке перемотане з ганчіркою на голові, різні амулети та прикраси. вона повнуватої статури, маленька ростом з великими ногами. На запясті татуювання у вигляді пентаграмми. 
- Ти ба! Які панни до мене завітали, неочікувано! - вона з насмішкою зробила поклін нам.
- Я прошу вашої допомоги!
- Але ти платиш в двічі більше!
- Гаразд!
Ми увійшли до кімнати, де смерділо нічним горщиком, обгорілими свічками та згнившими якбуками, де вже над ними літали мухи. Кімната похмура та темна, меблів майже не було, тільки різні сушені трави та мумії різних тварин. вона запросила мене сісти на стільчик, я сіла, але Анастасія відмовилася. Ясновидиця сіла навпроти мене, витягла карти і почала їх тасувати.
- Витягни руку! - сказала вона мені.
Я подала їй руку, вона вхопила мене за запястя та здавила його. Поклала в мою долоню карти, декілька секунд потримала в моїй долоні та забрала їх. Знову вона перетасувала та почала витягати карти. Спочатку її лице було спокійним, але на третій карті вона здригнула, ще поклала карту на стіл, ніби оніміла. Її руки почались трясти, на обличчі побачила страх. Анастасія почала мене штовхати, щоб ми йшли звідси, але ясновидиця мовчала. Вона встала, почала щось шукати в своїх розкиданих речах, поки не знайшла, те що хотіла. Вона знайшла кулю з жабою. Поклала переді мною, плюнуна на живу жабу та на скляну кулю, потім тією жабою почала розмазувати слину на кулі.
- Ви можете щось сказати? - можливо вона і не шарлатанка, а справжнісінька боживільна.
- Я не знаю, що це з тобою, але це щось жахливе, яке стосується не тільки тебе, але й цілого людства. 
Вона подивилася на кулю та продовжила говорити.
- Ти в небезпеці, і ти. - вона вказала пальцем на Анастасію, яка злякалася її словам. - Я бачу велике зло, яке не зупиниться ні перед чим. Воно йде за тобою.
Вона замовчала на декілька секунд. Потім продовжила говорити:
- Ще бачу різних тварин у людській подобі, ти була з ними, ти кружляла ніби правила ними! Ця небезпека ти! Йди звідси!
- Але я не розумію! - Анастасія вхопила мене за руку та потягла звідси.
Вийшовши з дому, ми майже не розмовляли.
***
Володар відбивався в очах Норберта, він сидів на кріслі. Тільки ноги освітлювались місячним сяйвом. 
- Ми відчуваємо, що книга поруч! Ми її знайдемо! - схиливши голову, сказав тремтячим голосом Норберт.
- Звісно знайдете! Ти ж не хочеш закінчити життя як Річард? - сказав Володар.
Норберт подивився праворуч, де було мертве тіло, яке гризли собаки. Норберт почав пригадувати як Річарда катували, розкалений жаром металевий кіл засунули в анус, потім кісті пальців подрібнили кувалдою та топили.
- Ми такої помилки не допустимо! Ми вас не підведимо!
- А якщо підведите, те що було з Річардом, буде вам здаватися милостю! - було видно легку посмішку. 
***
Ясновидиця не знаходила покою, вона моталась по своїй кімнадці збираючи речі. Адже після того як пішли дами, вона побачила видіння - її смерть, самої ясновидиці. Тому вона зібрала свої речі та вийшла на двір. Настав вечір, і темними, вузькими вулицями Лондона вона якнайскоріж йшла звідси. Вона оберталась щодекілька секунд, в надії, що її ніхто не переслідує. Як тільки вона вийшла з міста, ясновидиця відчула полегшення. Але перед нею постала тінь, вона повільно повернула голову, щоби піти тихенько назад, але заду неї був високий та широкий як скеля чоловік у шляпі. Він преблизив ясновидицю вперед, де стояв молодий чоловік.
- Я нічого не маю! Ось мої останні гроші! - вона кинула мішечок на землю. - Заберейте та відпустіть мене!
- Ми тебе відпустим. - ясновидиця з полегшення вздихнула та вже збиралася йти - Але на той світ!
Молодий чоловік накинувся на неї. З його рота вийшли великі ікла, що стромились в ясновидицю, вона впала на землю.
- Можеш приступати! - молодий чоловік сказав кримезному хлопцю. 
Широкі плечі стали ще ширшими, а його тіло посчало обростати шерсть, обличча стало собачим. Він перетворився на вовкулаку. Накинувся на ще дихающе тіло жінки та почав дерти та їсти, пошматував все.
Молодив чоловік, взявши хустинку, почав витирати своє обличча від крові. Він став під вуличний ліхтар, це був Гудвін!