Розділ третій

Я прокинулась від головного болю, все навколо розпливалось у мене в очах. Біля мене сидів батько, він зрадів тому, що я опритомніла. 
- Я так радий тебе бачити! - він обійняв мене. - Я не знаходив собі місця.
- Що сталося? - запитавши батька, до кімнати зайшов Гудвін. Моєму здивуванню не було меж. Ще секунду тому я бачила пошматоване тіло Гудвіна, а тут він стоїть переді мною цілісінький та неушкоджений.
- Гудвін тебе врятував. - я не могла повірити батьковим словам. Не могло ж мясо врятувати мене!
- Але... - хотіла я дещо сказати, але мене перебив Гудвін.
- Так, я тебе врятував! - сказав він з камяним обличчам. 
Я дивилася на нього широкими очима, хотіла побачити чи насправді це він. Виглядає так само, але це була інша людина, навіть голос змінився. В його рисах обличча я більше не бачила нотки нерішучості. Здавалося, що міміка зовсім не змінюється, теж саме камяне обличча, яке дивилось з висока.
- Лілі, люба доню, мені потрібно терміново йти, ось Гудвін посидить трохи біля тебе. - батько одягнув піджак та пішов геть.
Гудвін сів біля мене та дивися так, ніби щось хотів.
- І як ти ж мене врятував? - хотілося почути його версію.
- Ми гуляли, потім до нас прибіг грабіжник, але я його відігнав подалі, що в нього пятки загорілись, - він ледь видав помітну усмішку, але не радісну, а з ноткою єхидності. - Мені потрібно було забрати годинник у майстра, але ти захотіла почекати на вулиці. Вийшовши тебе не було, я почав шукати, аж поки не почув твій крик. Я прибіг, а ти вже була без тями і без каблучки та намиста.
Після його слів, подивилась на руку, на ній не було маминої каблучки, вона мені нагадувала про неї.
- Я взяв тебе на руки та поніс до твого дому. Ти спала майже два дні.
Я не могла повірити своїм вухам. Це той боягуз, який з першої ліпшої нагоди здатен віддати все грабіжнику, лиш би не помяти свій костюм. Звідки в ньому зявилось стільки сміливості? Це той самий Гудвін? Це він? Чи воно?
Я встала з ліжка, хотіла сказати слово але...
- Тсс... - поклав він вказівний палець до моїх губ. - Тобі треба берегти сили, тиж не хочеш засмувчувати батька? - я подивилась в його очі і побачила теж саме червоне сяйво.
В мене зявилась слабкість, я не могла і вимовити звук. Гудвін з легкістю поклав мене на ліжко, і закрив своїми руками мені очі.
- Спи... тобі треба набратися сил. - він вийшов з кімнати, а я мимоволі заснула.
Мені сняться тіж самі події, ніби я в круговороті того ж самого дня. Знову крик, пошматоване тіло, яке зїдає купка щурів, та запах, такий, що розїдає очі.
- Вставай! - почула я доволі знайомий голос.
Відкривши очі, я побачила Анастасію. Вона дивилася на мене зтурбованими очима. 
- Я чула, що ти опритомніла. Приходжу, а ти далі спиш. Вставай, на тому світі виспишся! - я рада була її бачити, вона мене вивела з того сну. - Як почуваєшся?
- Вже краще!
- Ось Гудвін, ну молодець, врятував мою найкращу подругу! Герой! 
- Гудвін? Герой? Та цей пройдисвіт, боїться власної тіні!
- Що ти таке говориш?
Я розповіла їй своє бачиння цієї події.
- Я не можу повірити! Це неможливо! Я вірю фактам, а не всякій містиці! Можливо ти просто вдарилась сильно головою? - Вона подивилась на мене як на психа. Я їй розповіла до моменту мого прокинення в перший раз, не хотіла їй казати і про сьогоднішнє.
- Можливо й вдарилась, але я вірю свом очам! Прошу, й ти повір мені!
- Вірю тобі,вірю! - вона подивилась на мене співчутливими очима, взявши мене за руку.
Минув місяць. Після цього випадку я поглинула в свої думки, майже не виходила з кімнати, завжди була слабкість та апатія, часто боліла голова. Батько дуже занепокоївся моїм станом та викликав лікаря, але він говорив батьку, що це скоро мине, просто мені потрібно чимось зайнятись. 
Я вийшла з кімнати, спускаюсь сходами та побачила незнайому мені жінку, вона була у одязі прислуги, в її руках був кошик з постільною білизною.
- Привіт! Я тебе тут раніше не бачила, як тебе звати? - вона зупинилася, та нічого не сказала, її погляд направлений донизу. 
Вона повнуватої статури, років 30-35, волосся світлого кольору, маленька ростом.
- Вибачте Міс, мені потрібно працювати! - сказала вона тихим голосом.
- Так, звісно!
Я спустилась у вітальню, там сидів батько та читав газету.
- Нарешті ти вийшла з кімнати! Ти не бажаєш пройтись зі мною до бібліотеки, мені потрібно забрати декілька планів будівель, заодно трохи пройдешся.
- Так, трохи провітритись мені не зашкодить!
Ми поїхали до центральної бібліотеки. Батько почав говорити з Містером Фандельтом та розбирати старі будівельні карти, а я вирішила пройтись бібліотекою. Я почала роздивлятись книги, в мій погляд потрапила одна цікава книга - "Дракула" Брема Стокера. Я взяла книгу, щоб роздивитися краще, прочитала один абзац, як хтось своєю статурою закрив мені доступ до світла. 
Переді мною стояв привабливий молодий чоловік. Високий ростом, з аристократичними рисами обличча, с тоненькою щитиною, темне волосся, а в руках він тримав циліндр. 
- Бачу вас зацікавив роман Дракула? - сказав незнайомець.
- Так, вирішила прочитати!
- Тоді це чудовий вибір, хоча Брем Стокер трохи перебільшив та дечого не додав!
- Як цікаво! 
- Вибачте мене за те, що не представився вам Віктор Моубрей.
- Лілія Колінз!
Він взяв мою руку та поцілував. Дотик його руки був дуже холодним, і сам він здавався блідим.
До нас прибіг водій.
- Вибачте Міс, Ваш батько чекає у авто.
- Так, я вже іду! Рада була познайомитись Вікторе Моубрей.
Я повернулася додому. Піднімаючись вверх сходами, побачила, що двері відкриті в моїй кімнаті і звідти видно світло. Я підійшла тихо та увійшла туди, побачила, що ця нова прислуга кладе дивний мішечок під моє ліжко, та виймаючи з відти інший.