3

Невже ця людина належить Мальті?
— Куди зібралась? — в монолог дівчини встряла Мальта.
— Яка твоя різниця? — намагалась зімітувати голос Фіна.
— Що за невідомі ноти твого голосу? — не повірила Мальта.
— Чому невідомі? Ми з тобою давненько не бачились. — продовжувала гру Фіна.
— Ну, я можу навіть не на голос орієнтуватись. Ви з ким гру затіяли? Від тебе тхне Фіною. Рука тіпається. Зізнавайся, де Ванеса? — Мальта потихеньку підходила до Фіни.
— Що вона такого зробила, що ви полюєте на неї? — Фіна тягнула час.
— Вона, хм, дай подумаю. Вона хоче вбити мою вчительку, розірвала горло твоєму улюбленому Аскольду, а ти ще й її покриваєш?— не витримала Мальта.
— Я тобі не вірю. Вона не могла причинити шкоду своєму другу. Ти все брешеш.
І ось до крихітного Мальтиного носика залетів запах Ванеси. Мальта кинулась узбережжям.
Фіна зірвала з себе сукню і кинулась за нею.
— Зачекай, ми ще не договорили! — крикнула вона і вхопилась за руку Мальти.
— Ні, я вирішую коли і хто договорив! — сказала Мальта скинувши з себе її руку і шубовснувши бідолагу у воду. Сама вона підскочила і виплигнула на побережжя.
Все навколо стемніло і Мальта вловила запах людської крові.
Коли вона підлетіла, було пізно. Ванеса звисала над тілом Кіри Валентинівни.
Її очі світились червоним, а з губ скапувала кров. Мальта закрила ніс і рот рукою. У тілі вчительки ще залишилась кров і вона манливо тягнула дівчину до себе.
На побережжя злетілись всі. Олександр підійшов до Мальти і взяв її на руки. Він відніс її подалі від того місця.
— Навіщо вона попхалась на цей острів? — ревіла Мальта. — цей дурнуватий острів. Навіщо це все? Чому не можна просто позбутись мене? Навіщо ти мене зрадив? Навіщо Ванеса погодилась на все це?
— Ванеса була таємно закохана в мене. А так як її мама грає важливу роль для мого батька, він пригрозив, що якщо я не одружусь з Ванесою, він позбудеться тебе.
— Міг би сказати, я б підготувалась. Попросила Дмитра.
— Саме його він і пообіцяв найняти.
— Дмитра? Ні, Дмитро ні за що не зміг би. — не повірила я.
— Він підданий мого батька. В нього б не було вибору. Або ти, або його сестра.
— В нього є сестра?
— Так їй 10 вона людина. — Олекса обійняв Мальту і та, загорнувшись у його обійми, заснула.
Прокинувшись, вона зрозуміла, що мусить усе виправити. Вона знає як вчинити.

Маля зірвалась з місця, поцілувала Олексу і полетіла до брата.
— Метью, мені потрібна твоя допомога.
— Уважно слухаю. — сказав він і встав з ліжка.
— Ти маєш сили телепортації і переміщення в часі. Мені треба, щоб ти зі мною перемістився у вчора.
— Ну, добре, а що далі?
— Все після переміщення.
Метью підійшов до Мальти узяв її руку і перемістився у вчорашній день.
Ранок
Мальта розплющила очі.
— Єс, все вдалося. Ми лише трішки переграємо день.
Мальта знову в коледжі і знову повторюється все. Лише після прильоту до братика все перевертається з ніг на голову. Мальта купує перший же прикид і вирушає на острів. Прибуває близько 16:35. Метью відволікає охорону і Мальта непомітно прослизає в тронну залу.

Як не дивно до тронної зали заходить король.
— Км, що ти тут робиш? — не розуміє Вікто́р.
— Слухайте мене уважно. Спочатку все буде йти, як заплановано, але скажіть Олександру підробити свій підпис. І видайте йому фальшивий паспорт.
— Хто ти така, що я маю слухати тебе? Від цього шлюбу залежить усе.
— Я бачила, до чого привів ваш вибір. Ванеса збожеволіла і вбила людину, а ваш дорогоцінний син, зненавидів вас бо дуже боявся втратити мене. Якщо вам треба, щоб це знову повторилося, ваше право. Я заважати не буду. — дівчина встала з трону і попрямувала до виходу.
— Зненавидів? Зачекай. Ти дійсно бачила майбутнє?— занервував король.
—Так. Я повернулася в часі. Але так як у Метью не надто розвинені ці здібності, ми змогли переміститись лише в цей день.
— Так, добре. Якщо це дійсно так, тоді треба поставити охорону на причал.
— Ні, інакше всі запідозрять щось не те.  Мені треба зустрітись з Олексою. Де він? — Мальті хотілось побути з коханим до церемонії, бо після, їй доведеться побігати.
— Він у своїй кімнаті. Карл тебе проведе. — дворецький відчинив двері і повів Мальту по просторим коридорам замку.

— Прошу, кімната спадкоємця. — промовив дворецький і зник.
— Так. Ну, можливо. — дівчина простягла руку до дверей аби постукати, а потім прибрала. Знову простягнула і знову завагалась. Тоді вона поклала руку на двері притулилась до них лобом і почула дихання Олекси.
Він почув, що Мальта йде до нього і все чекав коли вона зайде, але та все не наважувалась.
У майбутньому вони помирились і Мальта про це знала, а Олекса зараз боявся. Для нього того майбутнього ще не було. І він боявся, що Мальта зненавидить його влаштує скандал і що найгірше, може назавжди зникнути з його життя.

— Мальто. — ледь чутно мовив він з-за дверей. — Ти все знаєш?
— Так. Але я з майбутнього. Я вже прожила це. В тебе є шанс все виправити.