1

Все було як завжди. Мальта непоспішаючи йшла до класу, аж тут з'явилася вчителька. Кіра Валентинівна постала ні звідки на шляху дівчини. Не гаючи ні хвилини Мальта озернулася і , помітивши, що нікого немає, кинулась до класу.
- Доброго дня, діти! - сказала Кіра Валентинівна, зайшовши до класу. - Що ж, почекаємо на Мальту. - сказала вона, і аж потім помітила дівчину на останній парті третього ряду.
- Я тут. - неголосно промовила та, і весь клас озирнувся.
- Але, я ж тебе тільки-но бачила біля вбиральні. - з подивом мовила вчителька.
- Але, я тут цілу перерву просиділа. - збрехала дівчина. Розповідати про швидкісну біганину їй не хотілося, інакше б усі дізналися, що вона не така.
- Діти, вона дійсно просиділа тут? - запитала вчителька у класа.
- Так! - перезирнувшись відповіли ті. Ніхто з них не помітив ні Мальтиного уходу, ні її приходу. Вони просто давно не звертали на неї ніякої уваги.
- Ну, добре. Так, тоді пересідай за першу парту середнього ряду. Щоб до мене ближче. - сказала Кіра Валентинівна, вказуючи на порожню першу парту середнього ряду.
Нічого не вдієш, довелося Мальті пересісти на саме пекло. Не в тому сенсі, що там пекло, а в сенсі світить сонце. Добре, що вона передбачила такий момент і намастилась кремом.
Останні пари минули надто нецікаво. Та ось Мальті зателефонувала Ванеса.

- Ало. Так, зараз запишу. - дівчина оглянула свої речі і Кіра Валентинівна простягнула їй свій блокнот. Туди Мальта записала текст і вирвала лист.
Вчителька:
Кіра Валентинівна давно підозрювала щось не те. Вона помічала усі ті дивні ситуації, які були пов'язані з Мальтою.
То якось дівчина показала клики, а потім виправдалась, мовби це іграшкові. То відмовилась здавати аналіз крові у присутності класного керівника. Завжди ховається від сонця, кудись зникає після занять. І за весь час навчання їй ні разу ніхто не дзвонив, а тут готова бігти на край світу.
Узагалом, вчителька вирішила подивитися, куди це зібралась Мальта. Вона поглянула у блокнот, провела олівцем і побачила цей надис:

Саме туди відправилась улюблена вчителька Мальти, Кіра Валентинівна.
Мальта:

Я побігла додому повідомити батькам новину. Еся жила з бабусею в іншій країні, тому я не сподівалася побачити їх удома.
- Ма, та, в мене така новина! - крикнула я забігши додому.
- В нас також. - сказала ма, повертаючись до мене.
- Еся буде тепер жити з нами. - промовив та.
- Що, чому? - я була геть не в захваті, до 18 мені залишилось кілька тижнів і до цього часу мені доведеться жити з людиною в одній кімнаті.

- Вона вамп. - промовила бабуся, виходячи з кухні.
- Ба, і ти тут! - скрикнула я, а потім зрозуміла. - Що? Але чому так пізно?
Моя ба вамп- тобто вампір, а моя сестра була людиною. Ма казала, що деякі вампірські сім'ї мають людей-дітей. Тому, те що Еся стала вамп було великим шоком для всіх.
До Есі найпізнішим віком переродження було 10. А Есі, на хвилиночку, 15.
- А де ж сама Еся?- перепитала я, прийшовши до тями.
- Вона у вашій кімнаті. А що в тебе за новина?- сказав тато.
- Та так, нічого особливого. Ванеса сьогодні одружується. - сказала я і побігла на третій поверх нашого будинку. Саме там була розташована "наша" кімната.

Я забігла до кімнати і побачила її.

Які ж гарні в неї очі. Вона ніколи не була такою гарною. Я сіла на свій стілець і почала розглядати її. Вона ані трішки не змінилась. Те ж волосся, ті ж руки лише очі тепер палали червоним, але були такі беззахисні й стурбовані, що я порушила тишу.
- В тебе все гаразд?- запитала я і підвелась.
- Так. Просто ти мені не рада. - сказала вона, посмутнівши.
- З чого ти це узяла? - я вдала, що шокована.
- Маль, я вамп і чую дуже добре. Достатньо зосередитись на певному голосі.
- Так. Точно, ти вамп. Чому так пізно? - я не могла звикнути, раніше я цуралася своєї сестри. Вона не була однією з нас. Я певною мірою ненавиділа її.
Я випурхнула у вікно і полетіла до брата. Лише він вміє вислухати. Саме він був найріднішим і найдорожчим.
Я залетіла до його темної кімнати. В ній світивсь лише комп'ютер.