Жах нічного міста

Після обіду у Макса заболіла голова. Права скроня стала важкою. Світло офісної лампи стало різким і неприємним, так, що хотілось одягнути темні окуляри, або взагалі затулити очі. А краще, як най швидше опинитися дома, лягти у ліжко і вимкнути усе освітлення. Аптечки у офісі не було, тож треба було не забути по дорозі додому купити щось від головного болю.
Але Макс як завжди забув. Коли ключі від квартири дзенькнули на поличці у вітальні і Макс зморено опустився у стареньке крісло він раптом згадав, що треба було зайти до аптеки. Очі болісно закрились. Сил і бажання кудись йти не було, а до найближчої аптеки хвилин п'ятнадцять. Макс у своїй невеличкій однокімнатній квартирі жив один. Дітей у нього не було, а з дружиною розвівся ще років п'ять тому. Тож просити про послугу у нього не було кого - все треба робити самому. Макс скинув кросівки і зітхнувши, поплентався у ванну кімнату. Він направив прохолодні струмені води у те місце, де боліло найдужче і стояв заплющивши очі. Макс відчував, як потрохи йде втома, але біль так і не пішла. Макс подумав, що може заварити міцного чаю з лимоном. І взагалі не заважало б і повечеряти - з самого ранку окрім бутерброда з сиром він нічого не їв. Та їсти зовсім не хотілось. Макс витер тіло і одягнув свіжу футболку. Пішов до аптечки і висипав її вміст на стіл. Але там окрім активованого вугілля і старих одноразових шприців більше нічого не було. От дідько! Треба або терпіти, або йти у аптеку. Терпіти - це ще одна безсонна ніч. А плентатись у аптеку так не хотілось!
Раптом у голову прийшла думка - може зайти до сусідки - тітки Тамари? У пенсіонерів завжди купа усіляких ліків - може і від головного болю щось знайдеться. Тітка Тамара - повна літня жінка, яка жила з внуком якимось дивним, смиканим і мовчазним студентом Артуром, якого Макс дуже рідко бачив. Точно знав, що хлопець тут мешкає, але майже ніколи не перетинався з ним.
Макс натягнув спортивні штани і пішов до сусідів. Дзвінок не працював і Макс обережно постукав. Він прислухався. Спочатку було тихо, та через деякий час з дверима почувся якийсь рух, шурхання. Клацнув замок. Двері відчинились і Макс побачив повну високу жінку у старому замусоленому халаті. Вона здивовано розглядала сусіда пулькатими схожими на жаб'ячі очима.
- Добрий вечір,- натягнуто посміхаючись сказав Макс.
- Добрий..,- відповіла тітка Тамара і у голосі її чулись запитальні нотки.
- Чи не буде у вас щось від головного болю? Розболілась голова, а таблетки закінчились.
- Чи не корона у тебе? - спитала тітка Тамара і зробила крок назад.
- Та ні! Температури немає. А головними болями я давно мучусь. Раз в місяць так болить, що хоч по стінам лізь.
- Зараз принесу,- сусідка, шурхаючи капцями, пішла кудись у сутінки кімнати.
Макс скривився від неприємних старечих запахів, які просочувались через відчинені двері. Завжди, коли боліла голова, його нюх дуже посилювався. Запахи ставали різкими і дуже дратували. А з сусідською квартири пахло погано і різко. І телевізор неприємно бубонів десь у кімнаті.
Макс потер пальцями скроню і почув калатання склянок з глибини квартири. Потім знову шурхання капців по лінолеуму.
- Ось, це від болю,- тітка Тамара протягнула блюдце для чаю, на якому лежала велика біла таблетка.
- Як називається? - спитав Макс, беручи ліки.
- Цитрамон здається.
- Дякую, виручили,- сказав Макс, роздивляючись таблетку. Він подумав, що цитрамон виглядає якось по іншому. Але вголос нічого не став говорити. Таблетки бувають різні.
Прийшовши додому, він налив собі у склянку води і проковтнув ліки. Потім ліг у ліжко, намагаючись розслабити м'язи. Спочатку у Макса нічого не виходило, але через деякий час свідомість ніби затягнуло легким туманом. Напевно почали діяти ліки. Дійсно скоро гострий біль у правій скроні ніби розфокусувався, почав розповзатись від голови і втрачати свою силу. Макс лежав у сутінках кімнати і боявся поворушитись. Йому
здавалось, що любий рух може повернути біль знову. Але біль не повертався, а навпаки, з кожною хвилиною втрачав свою силу.
Через деякий час Макс відкрив очі і сів. Рухався він обережно, наче акробат, що йшов під куполом цирку по натягнутому канатові. Біль пішла зовсім, але Макс усе хвилювався, що якийсь різкий рух поверне хворобу. Спати зовсім не хотілось. Макс відчув голод.
- Напевно я дійсно повністю одужав, - здивовано подумав він. Апетит - є знаком того, що тіло відчуває себе добре. Макс пішов до кухні, увімкнув світло, відчинив холодильник. Але там окрім пожовклого сухого шматочку сиру і порожнього пакету від молока більше нічого не було. Ну хіба що пакетик з гірчицею, якому напевно роки чотири, не менше. Макс подивився на годинник - половина одинадцятої, вже пізно. Але ж є цілодобові маркети.
Макс відчував себе повністю здоровим, головного болю як не було і настрій був пречудовий. Чому б і не сходити до магазину?
Макс одягнув легку спортивну куртку, кросівки, закинув за плечі рюкзак і схопивши ключі від квартири і телефон, вимкнув освітлення і пішов до ліфта.
На вулиці було темно. Ліхтарів вздовж вулиці було багато, але горіли не всі. Тьмяне світло жовтими плямами лежало на вологому асфальті. Людей майже не було. До найближчого цілодобового супермаркету було хвилин п'ятнадцять ходу. Повітря було прохолодним і свіжим, легкий нічний вітерець приносив аромати людської вечері з вікон будинків і бензину від дороги. Десь за темними тінями будинків, по центральній вулиці нечасто проносились автівки - скоріш за все таксі. Шум коліс у вечірній тиші був різкий, але недовгим. Здавалось, що невидимі автомобілі не їхали по дорозі, а злітали у чорне небо і щезали десь у пітьмі.
Макс перейшов дорогу по зебрі. Світлофор байдуже моргав жовтим. Попереду Макс побачив яскраві вогні маркету - йому туди.
Макс піднявся по широким сходам і потягнув ручку дверей на себе. У маркеті пахло випічкою і солодощами. Після сутінків вулиці, яскраве освітлення магазину різало очі. Макс узяв пластиковий кошик і пішов між рядами.
Голодним у магазин краще не ходити,- згадав Макс слова Юрки - колеги і товариша. Дійсно, як приходиш до магазину голодним - можна половину маркету скупити.
Макс ходив між рядами і складав у кошик різні смаколики. Коли дійшов до відділу з м'ясними продуктами, раптом зупинився і озирнувся. Як дивно - маркет був зовсім порожнім. Це так незвично. Але вже пізня година, місцяни давно вже відпочивають у своїх квартирах. Ось тільки йому дома не сидиться.
Кошик бум майже повний, коли Макс нарешті вирішив, що насьогодні продуктів буде достатньо. Він вийшов до центрального ряду і направився до каси. Але раптом ще здалеку побачив, що єдина продавчиня раптом встала від каси і кудись пішла. Макс прискорив крок, але жінка вже щезла за металевими дверима чи то складу, чи якогось службового приміщення. Дивно.
Макс підійшов до порожньої каси і став озиратись. Але маркет був абсолютно порожнім.
- Гей! Є тут хто?- його голос пролунав у порожньому магазині, наче у величезній пустій печері.
- Гей!
Але ні продавчині, ні охоронців не було. Що за дивні дива! Макс залишив кошик з покупками коло пустої каси і пішов до залізних дверей, за якими щойно щезла єдина жива істота у цьому дивному маркеті. Потягнув за ручку. Що за чудеса - двері були зачинені. Макс повільно повернувся до каси. Такого він ще не бачив.
- Агов, є тут хто?
Та у відповідь лише тихо гудів кондиціонер і холодильники з напоями.
Макс не знав, що робити. Він підняв очі і знайшов на стелі відеокамеру. Її об'єктив був направлений прямо на нього.
- Тоді я залишу на касі гроші і піду. Я нічого не вкрав!
Макс швидко прикинув, скільки коштує все те, що він узяв. Потім дістав гаманець і виклав на касі кілька купюр.
- Ось! Я лишаю гроші!- Макс говорив голосно і чітко, так, ніби його хтось міг почути. Але маркет був порожнім.
Макс зняв рюкзак і переклав туди вміст кошика. Потім повільно пішов до виходу. Він вже майже дійшов до широких подвійних скляних дверей, як раптом побачив жінку. Вона лежала ниць, коло металевих ящиків для зберігання особистих речей. Її повні бліді ноги, усі покриті темними варикозними венами були вивернуті якось убік. Широке сіре плаття задерлося догори. Поруч з жінкою на полірованій бетонній підлозі лежала затерта сумка зі штучної шкіри. Макс завмер і з невимовним жахом дивився на нерухоме тіло. Та через кілька миттєвостей, ніби пробудившись, підбіг до жінки і почав перевертати її голілиць. Жінка була важкою і холодною.
- Що з вами?!- крикнув Макс.
І ніби у відповідь на його крик, тіло раптом сіпнулось і мілко задрижало. Жінка підтягнула руки і почала повільно перевертатись. Коли її обличчя нарешті повернулось до Макса, то він з жахом відскочив назад. У жінки замість очей були чорні провалля, з яких стирчали пучки зеленої трави. Жінка протягнула руку до Макса і відкрила рота, ніби хотіла щось сказати. Та замість слів зі скривлених губ, з чорного провалля потекло щось густе і чорне, немов намул.
Макс відсапнувся назад але послизнувшись на гладкій бетонній підлозі, впав на спину. Забитий продуктами рюкзак спрацював як подушка і не дав вдаритись головою. Макс почав дриґати руками і ногами, намагаючись якомога далі відсунутись від страшної жінки, яка немов поранена комаха, тягнулась кінцівками, але встати не могла.
Нарешті Макс сам зміг піднятись на ноги. Задкуючи, він обійшов під стіною страшну жінку, що смикалась на підлозі і зрештою вискочив на нічну вулицю. Деякий час він біг, та потім зупинився, важко дихаючи і намагаючись перевести дихання. Вулиці були порожні. Вздовж проїжджої частини тьмяно світили ліхтарі. Мокрий асфальт здавався чорним і виблискував, наче поверхня дивного озера. У будинках деінде світили вікна і навіть було чутно, як десь працює телевізор. Але людей зовсім не було видно. Раптом Макс почув якийсь звук, який лунав з дальнього боку вулиці. Макс повернувся і побачив дві темні фігури коло автобусної зупинки.
Люди! Треба їм все розказати. Макс побіг через дорогу у бік людей.
- Там у маркеті жінка! - закричав Макс, коли підбіг до людей.
- З нею щось страшне!... - та раптом крик застряг у горлі. Один з чоловіків, коло яких Макс був вже зовсім поруч, зробив крок вперед і вийшов з тіні. І Макс побачив його обличчя. Темне, вкрите страшними виразками. Чоловік посміхнувся кривою посмішкою, показуючи беззубого рота.
- Що з вами!?- закричав Макс.
Тут з тіні вийшов інший незнайомець і схопив Макса за руку. Макс відчув липки льодяні пальці, тверді, наче дерево. Його охопив такий невимовний жах і огида, що він з усієї сили, яка була у нього, вдарив незнайомця вільною рукою в чорне страшне обличчя. Незнайомець впав на тротуар, відпустивши руку на мить. Але цієї миті Максу вистачило для того щоб відскочити від страшних людей і кинутись геть.
Він біг кудись у сутінки не розбираючи дорогу - тільки б подалі того жаху, від того місця. Коли сили залишали його, він переходив на крок. Але не зупинявся і все постійно обертався - боявся, що хтось буде його переслідувати. Відпочивши, він знову починав бігти. Невимовний первісний жах гнав його вперед, не важливо куди, тільки б подалі від того місця.
Та раптом він зупинився. Прямо посеред широкої проїжджої частини, точно на розділювальній смузі.
- Де я? - він не міг впізнати цю вулицю.
В ньому ніби щось зламалось всередині. Страх наповнював усе його єство, але щось було з ним не так. Він не розумів, де знаходиться. Він пам'ятав, що він тікає від чогось жахливого, від самої смерті. Та раптом усвідомив, що не пам'ятає, де саме знаходиться. Вулиці стали чужими і незнайомими. Це було якесь незнане місто, в якому кожна будівля, кожне вікно, кожен камінь випромінювали загрозу. Він ніби опинився у кошмарі.
Господи! Він не пам'ятав, як тут опинився і не пам'ятав, хто він!
Попереду засвітились вогні. Це був якийсь автомобіль. Він повільно наближався. На даху раптом заблимали сині вогники. Це була поліція. Макс знав, що поліція йому допоможе. Він повільно пішов на зустріч автомобілю. Коли між ним і автівкою лишалось зо двадцять кроків, автомобіль зупинився. Відчинились двері. З машини вийшло двоє поліцейських.
- Я захворів! - сказав Макс,- зі мною щось сталося. Щось погане!
- Спокійно,- сказав один з поліцейських - високий повний, з ліхтариком у руках,- будь ласка, підніміть руки і залишайтесь на місці.
Макс зупинився і підняв руки.
- Допоможіть мені! Я нічого не пам'ятаю!
Поліцейський тим часом повільно підійшов до Макса, та раптом, немов павук, різко скочив і навалився усім тілом. Від жаху Макс завмер на мить, а потім під вагою поліцейського впав на мокрий асфальт. Офіцер боляче заломив руки. Краєм зору Макс побачив, як руки поліцейського перетворюються на мерзотні щупальця і обвиваються навколо ніг, тіла самого Макса.
Другий поліцейський також скочив зверху, схопивши своїми бридкими щупальцями ноги, якими Макс намагався відпихнути подалі чудовиськ. Макс закричав від болю і жаху. Він відчув, що вмирає. Свідомість його почала танути, ніби сніг на яскравому сонці. Останнє, що він відчув - була гостра біль у руках. А далі пришов морок.

Спочатку до нього повернулась свідомість. Потім він почув різкий звук - так, ніби хтось з силою кинув металевий предмет - виделку чи ніж у металевий ящик. А слідом Макс відчув через заплющені очі яскраве світло. Хотілось чимось затулитись, сховатись від цього різкого світла, яке приносило біль. Макс попробував повернути голову і тихо застогнав.
- Здається він приходить до тями,- почув Макс молодий жіночий голос.
Макс смикнув рукою і раптом на згині ліктя стало боляче.
- Не смикайся,- це вже був чоловічий голос.
- Лежи спокійно, якщо не хочеш, щоб голка зламалась.
Макс розтулив очі, які здавались важкими і не слухняними. Він побачив, що знаходиться у кімнаті, яка дуже схожа на палату лікарні. Від його лівої руки йшла прозора трубка крапельниці
- Де я?- хотів сказати Макс, але йому вдалося лише простогнати.
- Оксаночка, дайте йому води,- почув Макс чоловічий голос.
Дзенькнув посуд і медсестра обережно припідняла голову Макса і приклала до його губ склянку з водою. Він почав ковтати і тільки тепер відчув, як йому хочеться пити. Разом з водою в його тіло ніби вливались нові сили. Він закашлявся і відкинув голову назад.
- Обережно!- медсестра відвела склянку.
- Що зі мною? Де я? - тихо спитав Макс, коли відкашлявся.
- Ви у лікарні,- відповів чоловічий голос.
Макс хотів повернутися і побачити того, хто говорив. Але сил у нього не було. Лишалося лише слухати.
- Ви краще скажіть, який саме наркотик ви вживали?
- Я не вживав...- і тут Макс раптом згадав, що з ним сталось. І згадав дивну таблетку від головного болю, яку йому дала сусідка тітка Тамара. І внука тітки Тамари - смиканого, дивакуватого студента Артура.
Макс зморено опустив голову на подушку і заплющив очі.
- Що вона мені підсунула?- тихо прошепотів Макс.
- Ви щось сказали?- перепитала медсестра.
- Так. Сказав, - тихо відповів Макс. У нього було відчуття, ніби він на якийсь час опинився у пеклі.
- Я все вам розповім.