Розділ VІ

На ранок, після пишного банкету, Чарнецький почувався не дуже добре. Надмірне споживання їжі та оковитої, безсумнівно відобразилася на його самопочутті. Пройшовшись по маєтку, він вже дещо проголодався і звелів покликати до нього Степана, сказав, що буде чекати його в саду.

Свіже ранкове повітря позитивно вплинуло на Якуба. Він почав почувати себе дещо краще. Прогулюючись по саду, він занурився у спогади, з яких його вивів опецькуватий слуга, років біля сорока, з круглим, червонястим лицем, який боязко підійшов, вклонився і хотів щось сказати.

• Кажи,- коротко відрубав Чарнецький.
• Мій пане, Степана немає, він сьогодні не прийшов, ніхто його не бачив,- промовив слуга, дивлячись своїми невеличкими круглими очима на свого пана, чекаючи на його реакцію.

Чарнецький нічого не відповівши, задумливо стояв і про щось думав. Простоявши так декілька хвилин, він повернувся до прислуги і промовив.

• Накажіть його негайно знайти! Пошліть гайдуків до його доми, нехай перевірять!- підвищеним тоном почав наказувати Чарнецький.
• Добре мій пане! Буде зроблено мій пане!- задкуючи белькотів прислуга.

Така новина заставила задуматися Чарнецького. Він ніколи не спостерігав такого за Степаном. Натомість, він завжди відпрошувався по справах і завжди попереджав, про затримку. А тут таке. Можливо загуляв? Можливо оковитої перебрав? До останньої Степан був вкрай ласий. Чарнецький прекрасно знав, що його управитель, частенько заходить до корчми і любить прикластися до оковитої.

За роздумами Чарнецький зовсім забувся за сніданок і за свого гостя. Виходячи з саду Якуб зустрів Тинькевського, який також мав не зовсім здоровий вигляд. Його бліде обличчя, також вказувало на те, що він також вчора добряче поласував оковитою. На запрошення Чарнецького приєднатися до нього на сніданок, Тинькевський ввічливо відмовився, спираючись на своє погане самопочуття.

• Дозвольте пригостити Вас чудесним вином!- ласкаво запропонував Чарнецький Тинькевському.

Очі Тинькевського радісно забігали. Він пожвавішав і кивнувши на знак згоди, вони побрели до панської зали. Примостившись на м’які крісла, Чарнецький налив два здорових кубка вина, один з яких подав Тинькевському. Не маючи сил відмовитися від такої спокуси, Тинькевський прийняв кубок з рук Чарнецького і почав жадібно лакати вино.

Через деякий час у двері до зали роздався стукіт. З дозволу, до зали зайшов той же опецькуватий прислуга. По його вигляду, можна було зрозуміти, що в нього немає втішної інформації для свого пана.

• Кажи вже! Не стій, як пеньок!- гаркнув Чарнецький.
• Мій пане, Степана ніде немає,- почервонівши, схвильовано мовив Семен (саме так звали опецькуватого чоловіка),- останній раз його бачили вчора ввечері в корчмі, а після того, він як в воду канув.
• В його випадку, було б дійсно краще піти втопитися, бо я як його знайду, то живцем шкуру з нього здеру,- вилаявся Чарнецький.
• Це ще не все мій пане,- несміло мовив Семен.
• Що ще?!,- високим тоном запитав Чарнецький.
• Подейкують, що люди почали бунтуватися.  Багато чоловіків не вийшли на роботи, вони просто зникли,- пробурмотів Семен, якому зараз хотілося провалитися крізь землю, аби не бачити панського гніву.
• Що??!!Бунт??!!- заревів Чарнецький,- це бидло посміло Збунтуватися!!- він продовжував дальше ревіти, що аж слина розліталася в різні сторони.

Тинькевський лель не подавився вином, від крику Чарнецького. Він мовчки спостерігав, як Якуб почав зі злості розмахувати, намагаючись щось говорити. З його реву, було мало зрозуміло. Семен дивлячись на цю сцену, молив Бога, а би панська злість не впала на нього.

• Ти також хочеш до них?- просичів Якуб, дивлялись на Семена.
• Ні, ні мій пане, ні в якому разі, я вірний вам. Я вірно служитиму вам до кінця днів своїх,- почав гарлапанити Семен впавши на коліна. Він вже почав прощатися з життям.
• Геть звідси!! Бидло,- кинувши кубок з вином в Семена, Чарнецький почав бігати від злості по залі.

Семен миттю зник за дверима, як би його і не було в тій залі. Чарнецький, ще деякий час порепетував, а потім знову налив собі в кубок вина і підійшов до Тинькевського.

• Мені потрібна Ваша допомога,- вже спокійним голосом промовив Якуб до Тинькевського,- бидло бунтує, боюсь, що самотужки я з ними не впораюся. Я не здивуюся, що зникнення Степана – це їх рук справа. Але не про нього мова. Цим холопам потрібно показати їхнє місце.
• Мені потрібно вирушати в дорогу,- піднявшись та крокуючи по залі відповів Тинькевський,- але думаю, що на один день я зможу затриматися. Тим паче, що цим схизматам дійсно потрібно показати на їхнє місце. Якщо кожному це буде сходити це з рук, тоді що буде з нашою отчизною?- розпинався схмелівший Тинькевський.

За деякий час на подвір’ї зібратися крилаті гусари Тинькевського та гайдуки Чарнецького.

• Знайдіть їх,- промовив Чарнецький до Тинькевського,- а я в боргу не залишуся. Вони десь близько, я це відчуваю.

Тинькевський нічого не відповівши, скочив на свого коня і помчав з маєтку. За ним помчали його вірні гусари та бігли панські гайдуки. За мить гайдуки вже бігали від хати до хати, щоб взнати кого немає та щоб взнати, куди втекли непокірні хлопи. Гайдуки безцеремонно вдиралися до господ та перевертали все з ніг на голову. Допитували жінок, дітей та інших. З усього всього, стало зрозуміло, що втікачі десь поблизу, але де саме, ніхто не знав.

Тинькевський наказав своєму загону збиратися біля лісу. На його думку, саме там найвірогідніше могли ховатися втікачі.

Прочісувати ліс розпочали, коли вже було далеко за полудень. До вечора пошуки нічого не дали. Тинькевський не став ризикувати і не прочісувати ліс вночі. Було вирішено розбити невеличкий табір для ночівлі, а зранку продовжити пошуки.

Бони ще не знали, що за ними, з лісних хащів, пильно спостерігали послані дідом Свиридом розвідники, Мартин Цибуля та Юрко Бондар.