Розділ V

Дочекавшись, допоки Степан добряче схмеліє та збиратиметься додому, Юрко та Мартин вже знудилися в шинку. Вони мусили замовити собі чимало наїдків, тому що тривалий час пити один узвар, викликало б багато підозр.

І ось Степан вставши з-за столу, добряче хитнувся і гикаючи побрів до виходу.  Юрко кивнув Мартинові і зачекавши деякий час, також пішли до виходу та пішли за Степаном.

Степан йшов доволі веселий. Оковита гріла та веселила душу. Він йшов на мугикав якусь пісню собі під ніс, не помічаючи, що робиться довкола нього. Ноги самі несли Степана додому, який мріяв, про м’яку постіль і солодкий сон. Понурившись в свої мрії та роздуми, Степан не помітив, що з двох боків біля нього, виринули дві дужі постаті.

• Здоров був добродію!- з іронічною посмішкою, привітався Мартин Цибуля.
• Та який він добродій?- собака облізла, ось хто він!-  підіграючи своєму товаришу, сказав Юрко Бондар.

Хмільний Степан не одразу второпав, що коїться, лиш крутив головою, поглядаючи то на Юрка, то на Мартина, не вимовляючи при цьому ні слова, тільки лупаючи очима.

• Юрко! Досить з ним панькатися!- поглядаючи навкруги, чи бува їх ніхто не бачить, промовив Мартин.
• Як скажеш друже,- з посмішкою відповів Юрко.
• Ге-ге-е!- немов гусак, почав белькотіти Степан та намагався розмахувати руками і показувати незрозумілі жести.

Юрко з Мартином не могли зрозуміти, чи то Степан намагався їм щось розказати, чи то в хмільному леметі намагався захищатися. Але так чи інакше, міцний кулак Юрка прилетів Степану якраз поміж очі. В очах Степана миттю потемніло і він почав заточуватися. Мартин підхопив його і разом з Юрком поволокли свою жертву в сторону лісу.

Юрко з Мартином не гаючи часу, швиденько приволокли Степана в табір і доповіли про це діду Свириду. Дід Свирид поглядаючи на непритомного панського управляючого, промовив:

• Молодці! Такого вепра приволокти!- похвалив Юрка і Мартина дід Свирид.
• Та що ви діду, нічого складного в цьому не було,- відповів Юрко.
• Тим паче, що ця свиня налакалася оковитої, що він і сам не зрозумів, що коїться,- доповнив товариша Мартин.
• Не скажіть хлопці,- заперечив дід Свирид,- будь він не хмільний, вам було би непереливки. Це собака хитра і підступна.

Юрко з Мартином переглянулися, але перечити діду не стали. Вони мовчки погодилися і стали чекати, що дальше буде робити дід Свирид. А старий Гуляйвітер, мовчки оглядав хмільного та непритомного Степана, який лежав на боку, біля Юрка та Мартина.

• Прив’яжіть-но його хлопці, он до того дерева,- показав рукою на невеличкий дубок, що ріс неподалік,- та міцніше прив’яжіть, а то я цю собаку шолудиву знаю. І вартуйте по черзі біля нього, а то ще втече.

Юрко та Мартин, без лишніх запитань, взяли Степана попід руки та поволокли до вказаного дідом дерева. Міцно зв’язавши, чоловіки присіли обабіч та дістали люльки. Викресавши вогонь та попихкуючи люльку, сизий димок закрутився вгору і полетів в нічну благодать. Ніч і справді була тепла, безвітряна. Лиш подекуди було чути лісних мешканців. Така тиша тривала не довго. Біля Юрка та Мартина, знову з’явився дід Свирид.

• Розворушіть-но його хлопці,- киваючи в сторону Степана промовив дід Свирид,

Юрко з Мартином почали приводити Степана до тями. За їхніми діями з зацікавленістю спостерігав Лаврін, який прийшов разом із дідом Свиридом. Лаврін дивився, як Мартин тримає Степана, а Юрко щодуху плеще його руками по пиці. Видовище, ще аби яке.

Прийшовши до тями, Степан не розумів, що робиться навколо і де він знаходиться. Роздивляючись навкруги, він побачив вже знайомі обличчя Мартина і Юрка. Він одразу відсахнувся він них, немов чорт від ладану.

• О! Впізнав!- із задоволеною посмішкою сказав Юрко.
• Ага, ще б не впізнав, так смачно йому приклав поміх очі, що аж іскри пішли,- зі сарказмом промовив Мартин поглядаючи на Юрка.

Степан покрутивши довкола головою, зловив погляд діда Свирида, який пильно дивився на нього, немов би вивчаючи. А вивчати діду Свириду панського управляючого не потрібно було. Він знав Степана досить давно, щоб знати, що то за людина. Доброго в цій людині, було мало. Лиш пиха та гордість заповняли його душу.

Злість почала роздирати Степана з середини, коли він побачив діда Свирида. Він не міг второпати, що тут відбувається. Що потрібно цим хлопам від нього, панського управляючого. Невже вони не розуміє, що пан їх скарає за таку нахабність. В голові у Степана роїлося багато думок, багато запитань, на які він не міг дати відповідь. Але хитрий і розумний Степан, з часом почав догадуватися, що тут коїться і для чого його сюди приволокли. Він трохи заспокоївся і спокійними словами запитав:

• Це бунт?

В голосі Степана, було чути тривогу. Він прекрасно розумів, що буде з ним, у разі, якщо хлопи надумали збунтувалися. Людський гнів не пожаліє його. А навпаки, він підпадав під ту категорію людей, що першими мають відчути, що таке людський бунт.

• А ти як думаєш Степане?- запитанням на запитання відповів дід Свирид.
• Що зі мною буде?- знову запитав Степан.
• Все залежить тільки від тебе,- дещо лукаво відповів дід Свирид, оскільки розумів, що Степана відпускати не можна, навіть допитавши його, тому що він неодмінно приведе сюди панських гайдуків. Тай побратими не зрозуміють його, бо в них чи мало своїх запитань назбиралося до Степана.

Степан недовірливо поглянув на діда Свирида. Він прекрасно розумів, що просто так його ніхто відпускати не збирається. Скоріш за все його скарають на горло або намагатимуться якось використати. Другий варіант, був для Степана більш до вподоби, оскільки шанси на порятунок зростали в рази.

• Що вам від мене потрібно?- дещо взявши себе в руки та дещо підвищеним, гордовитим тоном запитав Степан.
• Ми думаємо, ти сам розумієш, що нам від тебе потрібно,- відповів дід Свирид поглядаючи на Юрка, Мартина та Лавріна.
• Вам потрібний Чарнецький, я правильно вас зрозумів?- зі саркастичною посмішкою, запитав Степан.
• Я ж говорив вам хлопці, що він розумний,- посміхаючись звернувся дід до побратимів,- ще є клепка в голові.