Розділ IV

Карета Чарнецького мчала безкраїми просторами України в напряму Варшави. Не так далеко вони встигли від’їхати від свого маєтку, як на зустріч їм мчали вершники. Їх було не більше десятка. Чарнецький тривожно дивився вдалечінь на куряву з пилюки, яку здіймали коні. Це були польські гусари. Зупинившись біля карети, один із вершників наблизився, до Чарнецького, який вже вистромив голову з карети.

• Хто такі будете?- грубим тоном булькнув Чарнецький
• Я посланець його світлості, ясновельможного пана Яреми Вишневецького, пан Тинькевський - спокійно промовив худий але високий шляхтич, що наближався до карети, - а ви хто такі будете?
• Я Якуб Чарнецький, а це моя дружина, ми їдемо до Варшави.
• Ви мабуть з глузду з’їхали, повсюди бунтують холопи, ми ледве зуміли вирватися, ви з далека будете?
• Матка Боска!- взявся за голову Чарнецький,- що ж нам робити? Ми буквально за пів дня їзди звідси живемо.
• Прошу вас вертатися назад до свого маєтку, там вам буде зараз найбезпечніше, тим паче, що на допомогу пану Вишневецькому йде велика підмога і ми скоро розіб’ємо непокірних холопів.

Чарнецький на хвилину замовк, обміркувавши все в своїй голові, він був згідний з випадковим подорожним паном Тинькевським. Слова посланця Вишневецького бентежили його. Він не хотів по дорозі наскочити на якийсь загін холопів і бути по звірськи вбитий. А якщо Тинькевський дійсно правий? І на допомогу Вишневецькому йде підмога! Не вперше холопи бунтують і завжди такі, як Вишневецький придушували повстання.

• Пане! Прошу вас! Не вагайтеся! Часу обмаль!- продовжував дальше Тинькевський, - ми вас можемо супроводити до вашого маєтку, в обмін на відпочинок, тим паче нам по дорозі.
• Добре, ми вертаємося, якщо це що ви сказали правда, то холопів скоро розіб’ють і посадять на палю, - вигукнув Чарнецький і заліз назад в свою карету.

Надвечір Чарнецький повернувся до свого маєтку разом із Тинькевським. Степан вибіг на подвір’я і дещо розгумлено почав бігати туди сюди не знаючи, що йому робити.

• Степане!- крикнув Чарнецький,- досить бігати, як бовдур по подвір’ю, накажи розпрягти, напоїти та нагодувати коней. А також скажи, нехай ладнають вечерю, будемо вечеряти,- сказав Чарнецький, поглядаючи на Тинькевського.

Степан швидко почав виконувати наказ пана. Він знову почав бігати по подвір’ю і розмахувати руками роздаючи накази слугам. Буквально за мить служанки вже накривали стіл.

Степан розчаровано дивився на щойно прибулих гостей і на свого пана. Він знав, що за відсутності Чарнецького, він залишається за головного в маєтку і він хотів би якусь мить сам побувати паном і керувати сам, як йому заманеться.

Впоравшись зі всім, що наказав пан, Степан пішов йому про це повідомити. В просторій світлиці за столом, сиділи Чарнецький з дружиною та Тинькевський. Драгунів, які прибули з послом, розмістили в клуні біля маєтку та також подали їм їжу разом з міцними напоями.

• Хто там ломиться?- крикнув Чарнецький.
• Це я мій пане,- стоячи в дверях та спустивши голову відповів Степан.
• Чого тобі?- продовжував Чарнецький.
• Коні в стайнях нагодовані та напоєні, гості розміщені,- невпевнено продовжував відповідати Степан.
• Добре тоді, можеш іти додому,- махнув рукою Чарнецький.

Степан позадкував назад і зник за дверима. Він радів, що вже на той час дещо хмільний Чарнецький не викинув ще якоїсь забаганки. Він поспішив вибігти з маєтку і попрямував до корчми, щоб також чогось попоїсти та випити бодай один кухоль горілки.

Вечір видався напрочуд тихий та безвітряний. В корчмі, як завжди було чимало людей. Степан сівши за стіл, махну рукою до корчмаря, гукаючи його до себе. Чоловік невеликого зросту, але доволі широкою статурою, підтюпцем подріботів до Степана.

• Дайно мені щось попоїсти та неси горілку,- зверхнім тоном сказав Степан.

Корчмар не промовивши ні слова, лиш кивнув головою у відповідь. За мить на столі в Степана була смажена шинка, жарені карасі, сало, цибуля та кухоль горілки. Степан тільки но відпив декілька ковтків горілки і почав їсти, як до корчми зайшли Юрко Бондар і Мартин Цибуля.