Вступ

Йшла національно - визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Палали села і містечка. Людський гнів здавалося не мав меж. Українці бунтували, а шляхта казилася від люті і за будь якої можливості старалася покарати непокірних схизматів, яких зовсім не рахували за людей. Їх ставили на одному рівні з худобою і відносилися належно. Щоправда до худоби відносилися більш поблажливо.

Народ на початку визвольної війни, не вірив в успіх повстання. Гіркий досвід неодноразово спіткав їх, від Косинського, Наливайка до Павлюка, Гуні, Острянина. Але народ не здавався. Скільки люті накопилося до не поневолювача, що він вже мусив виплеснутися у всенародне повстання. Дуже багато людей, як старих так і малих гинули від коси смерті. Кров текла рікою. Але зупинятися не думав ніхто. Шляхта бісилася, що холопи повстали супроти своїх господарів, які вважали, що їм належить все, разом з нікчемними душами схизматів.

Посполиті люди вважали же інакше. В них знову з’явився шанс визволитися з ярма кріпацтва. І відчувши запах свободи, вони вже не хотіли повертатися назад до своїх панів. Тому що це неможливо було назвати життям. Голод, муки, біль, страждання та смерть переслідували їх щодня.

В обличчі Богдана Хмельницького, вони бачили нового Мойсея, месію, який прийшов визволити їх з рабства. Вони бачили в ньому надію на нове життя, життя без мук та страждань, без голоду та холоду те кінець-кінцем без косої смерті, що кожного дня, кожної хвилини переслідувала їх.

Хмельницький же в свою чергу не хотів повторити долю своїх попередників. Він прекрасно розумів, що чекає на нього та його сподвижників і навіть на простий люд, який не важливо, чи мав якесь відношення до повстання. Новоспечений гетьман і сам раніше брав активну участь у всенародному повстанні. Він був писарем у тодішнього гетьмана Павлюка. І тільки чудом він – Богдан уникнув покарання.

Тепер Хмельницький не мав права на прорахунок. Він ретельно обдумував всі свої дії до найменших дрібниць. Все трималося у великому секреті і про це знали найближчі та найвідданіші люди.

Перші успіхи козаків під Жовтими водами та Корсунем, розвіяли всі сумніви у народу, щодо долі повстання. Народ повірив в успіх гетьмана та можливість визволення з панського ярма. Якщо раніше це здавалося неможливим, то тепер, це сталося цілком реально. Люди відгукалися на заклики гетьмана, щодо підняття повстання по всій Україні. Люди брали до рук зброю, вила, коси та все, що було під руками та йшли до війська. Деякі на місцях організовували свої ватаги та проганяли панів, ділили їхнє майно і самі обробляли землі.

Не оминуло повстання і мальовниче Поділля. Козаки під проводом Максима Кривоноса, який мав військо не менше ніж у Хмельницького, запекло боровся проти найбільшого та найвпливовішого магната України Яреми Вишневецького.

Донедавна мальовниче Поділля горіло. Горіли села і містечка. Люди втікали в пошуках порятунку. Не мали жалю ні козаки ні поляки супроти своїх супротивників. А простий народ страждав. Страждала і земля, яка увібрала в себе ріки крові. Поховала в собі тисячі і тисячі люду. А це лиш початок національно – визвольної війни і попереду ще багато битв, багато мук і страждань. Ще не одна мати оплакуватиме свого сина, дружина чоловіка, діти батька...