Або є інше

Анастасія

  Їхали ми швидко , я все ще думками була там в лагері, Його натяки на те що він мене дістане , де б я не була. І останній погляд.

  - Дякуємо за допомогу - мама зачинили багажник. Мило усміхнувшись.

 -  мені не важко. О доречі згадав. А у яку школу ходить соб,   Настя? 

 -  В 3 , у неї графік на перед прописаний. Але на зустріч з тобою . Ми виділимо час. Так іскринко?

 - Ні , не маю часу , їдьмо вже ма...

 - Нічого страшного, було б цікаво запросити Вас до нас.

 - Ви б поспілкувались з батьками. А ми б погралися? Правда?

 - Ми поспішаємо , вибач .

Втиснувшись у спинку сидіння, упераючись  ногами до килимка. Винирнула зі спогаду.

 - Ти мене не чуєш- усміхнулася ма - Що думаєш про того хлопця?

 -  тільки не це . Він мій ворог ма. Ми не друзі. І ніколи не будемо!

 - Доню , Я розумію тебе,  ти так подоросліжала за це літо. Зовсім змінилась...- гарне було рішення.

 - жахливе - але нічого не зміниш..

 - Ну як жахливе,  впевненіша стала , блиск в очах. Знаєш від ненависті до любові лиш крок!

 - Ма не починай прошу!

 - Я й не починаю, просто кажу що Тобі ще зарано з ними водитися. Навіть з такими красивими.

О Боже, невже Ілля навіть маму  перекинув на свою сторону. Ох знала , б Ти що Він робив зі мною. Не тішилась так...

 -  як твоя робота?

 - Та як завжди. Ти не перемикайся на мене . Анастасія ми не договорили.

  - Хочу підстригтись ще коротше. Як гадаєш?

  - Добре , але дуже не розумно було так чинити.

  Цілу дорогу слухала музику , а мама не давала спокою зі своїми нотаціями...

 Ура дім, милий дім. Як же я скучила за своєю кімнаткою..

 - Гей, хто речі понесе? 

 Та я вже не чула. Бігла  зі швидкістю світла до рідного дому .

 Вляглась на ліжечко блаженно муркочучи..

 Як це круто.  

На очі потрапив мій старенький календар.

На якому було написано:

Той, хто може бути щасливий на самоті, є справжньою особистістю. Ти раб, якщо твоє щастя залежить від інших (Ошо).

 Таки Я справді відчувала зміни у собі. Незнаю що чекає мене далі . Але боязка дівчинка залишилися у лагері.  Упевненість у собі і своїх силах. Уявляю як здивуються одноклассники коли мене побачать.

 - Доню, ходи вечеряти!

 - Добре ма, вже.

 Кинувши погляд на телефон, засвітившись повідомленням.

  - Як доїхала,? Вже сумую за тобою :(

:( :( :( :( :( 

 - Добре, хах і я..

 Чому дала другий шанс Юлі , на дружбу. Щось у ній мене перемогло.. можливо шкода через Дена.

Відповідь прийшла миттєво.

 Ю : -  що мама сказала за зачіску, правду сказала?

 Я : - Ні, не треба їй цього знати. А то ще до психолога запроторить вистачить і лагера..

Ю : - Зато якби не він, я б не мала справжньої подруги :)

Я : - можливо ;) але чи я її маю?

 Ю : про що Ти ? 

Я : давно хотіла запитати, але чекала поки сама усе розповіси , як це знущатися з подруги?

Вона мовчала дуже багато часу, думала що не відпише. 

 Як знову блимнув телефон повідомленням.

Ю : -  вибач, про що ти???

 Я : - Та годі брехати, я знаю що Ти допогала Іллі знущатися з мене. Це що така дружба?

 Ю : - Я думала  ти мені вибачила... Хіба ні?

 Я : - Так , але осад залишився. Дай мені часу. І Я повинна знати причину? Якщо напишеш ми продовжимо спілкування...

Тепер остаточно тиша , вона просто ігнорить мене?

Набрала , телефон поза зоною. Можливо розрядився , або  є інше або...