Творити добро !

   Анастасія

 Із Жахом, уявлення немаючи,  на що це я погодилась. Рома щасливий,  промовисто відкривався :

 - Я такий радий! Думав що один це відчуваю. Клас. Тепер поясню Іллі ,щоб більше не чіпав тебе. 

Море хвилюється раз, море хвилюється два. Він все ще щебетав. Моє море хвилювалося в останнє. І я завмерла.

 - Ром , пробач , але думаю . Ти забігаєш вперед. Зупинились. Послухай. Давай домовимось , щоб Я , ще раз  все обдумала. І дала спокійно згоду. Добре?

 - Насть, злякалась. Знаєш сам хвилююсь. Але це нормально. От як Ти забажаєш. Хочеш , нікому ,  нічого не скажимо. Буде секрет?

 Ми прийшли до дітей.У паніці шукала поглядом Юлю , де вона лазить. Коли так потрібна. Подруга колишня розважалась з Вожатим. Так треба набратися хоробрості і сказати що пропустила нитку розмови. Тоді він точно запідозрить. Скажімо в лице запитає. Про кого я думала в той момент. І що я відповім. От дурепа. 

 На щастя Він відступив , та тихо сказав: - Мовчання значить згода! Поцілував у щоку. Мить і злетів. Та задоволений наче виграв лотерею, пішов до своєї групи.

  Капець, на ватних ногах йшла до вогнища. Що робити. Де знайти вихід , тішить що скоро табір мине. І вони обоє зникнуть із мого спокійно, упорядкованого життя.

 На час відбою , зайшла до нашої палатки. Юля забігла щаслива і сяюча наче монетка . Блистить і випромінює ендорфіни. Чого не скажеш про мене, я була в препоганому настрої. 

  - Насть, я піду в ночі до нього? Ок? Не боятимешся сама?

  - Ти що , звичайно ні, чого боятись..( Найгірше так склалось). Але чи ти не відважишся? 

 - З ним , нічого не страшно.

 - Як побачать , виженуть і Тебе і Дена. Ризикуєте дуже.

 - Перестань. Ми так погуляємо, поговоримо,  і на ранок, обіцяю,  прийду до палатки. Гаразд?

  - Це твоє життя, роби як сама забажаєш. ( відвернулась і ввімкнула плеєр. Слухала мою улюблену,: Kazka _ "пісня сміливих дівчат".

 Усе , від тих переживань заснула не швидко. Все здавалось , що  поблизу палатки хтось вештається. Так прислухалась і ніби все минуло. Заснула. Посеред ночі , почула шепіт. Не розібрала з просоння , чий. Юлька зараза не дає спати. Відчинивши. Ошалешено витріщалась . Мала намір спитати. Та не встигла.

  Ілля закрив рота своєю рукою. Навалився на мене.

 - Мовчи , а то попадемо обоє. Твоєму дружку повідомлять першим.

 Дивився в очі. Проникав в душу. Повільно забирав руку. Я би не посміла крикнути. Підставити себе, не страшно. Дена в цій історії найбільш шкода. Бо Йому відповідати. В разі чого, за відсутность Юльки. А про дружка, це б зіграло  мені на руку.

Він гарчав:

  - Осміліла, господаря собака не може замінити. Чи ти ще не второпала?

  Сльоза котилась по щоці. Не всилах відповідати на його випади.

  - Думала що Він захистить. Дурненька. Завтра відправлю додому. Одне моє слово матері.Зрозула( стис мені плечі) одне!

 Через темряву , не було видно що я врозпачі. Ще нога поболювала. Може усе навалилось в купі. 

  - Тепер як  моя собака, не послухала господаря .Просто повинен покарати тебе.

 Звично закрила очі . Застигла мов статуя.

 З хвилину сопів мені на голову. І ліг біля мене. Дивився , обдумував план. Я закрила очі і заснула. Снилось море глибоке і шумне. Навколо хвилі, чайки кричать. Пірнаю в воду з головою . Винирнути не можу. Наче хто тримає за ногу,  на самому дні. І кричати не можу , бо голосу не чути. Я зірвалась . Плачучи. Сильні руки гладили і заспокоювали . 

 - Це сон, просто сон. Спокійно, тихо шшш..

 Так міцно притислась до мого рятівника. Стоп де він тут взявся. Чорт, пригадала. Ніхто інший як мій особистий ворог. Зараз заспокоює, гладить , шепоче.

  - Все , я опанувала емоції. Відвали!

  Попхала. Перехопив руки і поклав собі на груди.

  - Чуєш як стукає!

  В голові у тебе, хотіла відповісти ..але сказала інше:

  - Мг.. чую. .

  - Це все ти!( нахиливши голову до мого чола, дихав зі мною в такт. ) 

 Першою порушила мовчанку.

   - Іди до себе. Помсту можна і в день думати!

   - Наївна і далека. От творити добро!  Жодним чином не цінують.