Щось важливе і таке неможливе...

  Анастасія

 Наближалися сутінки. Усі після переклички ринули до душу. Черга страшенна. Я побігла на стадіон. Бо думала про розмову. Що Ромі сказати. З одного боку думала нехай захистить. Та з іншого. Покривалась льодом від думки про Іллю. 

 Цей бовдур, огидну ненависть викликав. Діючи як сам задумав. Набридло все. Ще ма як на зло не може приїхати. Ці Його знущання переходять межі. 

  - Гей , я тут. ( повернула голову, він на лавочці.)

  - Привіт ще раз. Знаю, Ти не повіриш. Я хочу зізнати...

І тут на  сильній швидкості промчався велосипедист з дзвінком, аж вухах дзвеніло, що це дороги мало?! Навіжений який. Я не розчула що промовив Рома. Підійшовши ближче.

  - Що Ти казав, бо Я не почула? Вибач..

  Він дивився якось дивно. Мені ж стало не пособі. Що це з ним. Поглядом проводив велосипед, який секунду тому мчав. 

  - Хочу щоб Ти знала. І обдумала усе. З Іллею ми більше не будемо дружити. Якщо ще раз тебе скривдить, отримає від мене. Надовго запам'ятається .

  - Ей охолонь. Я не хочу стати причиною, по якій ви припинене дружити. Ще пару днів, і табір мине. Краще нам припинити це обговорення! Сама усе вирішу!

 Напевно він хотів ще щось додати. За руку ловив .Та я чомусь розізлилась. Побігла до кімнати. 

  Набридли обоє. Що я їм канат. Який тягнеться. То тому так говори, то тому не говори. Ах бррр.злаааа..

 І пожалітись нікому. Сіла собі в коридорі ,тихо , усі покімнатах. Вже за пару хвилин відбій. Завтра поїздка в гори. Це піде на користь. Зміню обстановку. Годі побиватись що буде. 

 З тими думами , чистила зуби і вздихала. Ну чому не тішить заступництво. Хіба Рома знає усе. Чого я так грубо вчинила. Якось ще гірше стало, заснула швидко.

Вимотали ці коливання і емоції..

  На ранок погода була сонячна і тепла. Організм звик до режиму. Прокидалась без будильника. Сповнена сил і наснаги. Хай там як  , більше не дозволю ворогу псувати відпочинок. Гори , природа ,краса. 

 Зібралась швидко , кинула в ранець аптечку , про всяк випадок. Ма б не допустила цього, однозначно. Так буде сюрприз, нароблю знімків цілу купу. Закидаю і не скажу де це Я ..Хіхіхі.. 

  На порозі стояла розвесела Юлька з Вожатим. 

 -  Анастасія, чого так тягнешся. Ідемо до решти. 

 - І зовсім я швидко, не називай мене так!! 

Глянула з під лоба: - Не люблю!!

 - Ок споко, ходи. Там вже усі впорядковані. 

І дійсно коли вийшли на двір. Усі вже розподілені на групи. Слава Богу ,що пересікатия з тими " друзями" ми не будемо. Ура,  ще щасливіша стала. Так день мені вже подобається.

  Ми виїхали , весело розглядаючи дорогу. Співали пісень, жартували, дивились різні відосики. Кривляли роти на камеру телефону.

 Під'їжджаючи на зупинку, побачили дорожнє кафе. Там було багато смаколиків. Вибрала собі шокодку і водичку . Рома підкрався заду закрив очі руками. Я спантеличено озирнулась він задоволений, наче кіт, що сметани об'ївся. Подарував капучіно і зник..

 Юлька тицяла мене в бік. Тішилась , щось собі під ніс бубніла. Я ж оглядалась в різні боки . Думала про одне, лиш би Він цього не бачив. Бо буде біді..

   На виході , Юльці закортіло в туалет. Вона побігла назад до закладу. Я стояла осторонь. Розглядала дітей . Впихнула шоколад і воду в рюкзак. Капучіно тримала у руках. І коли встиг , дивина. Так вибачаєтьсЯ , чи що..

 Підняла до губ стакан. Одразу полетів на землю. Те навіжене вибило з рук. Облило мені майку , я стояла як те сонечко в крапочку від капучіно. Зате добре що не гаряче.

  - Ну Ти  і Козел! Що виробляєш?

На нас дивились усі діти. Так ніхто не хотів втручатись . Побоювались, може звикли. Незнаю. Я була червона як моя майка. І зла не менше.

   - Тебе не вчили вітатись!  І шепотом продовжив: - Я ж попереджав. Це лише початок. Ти не погорила з ним . Сама винувата . Тепер стережися. Спокою не буде, гарантую..

Ха ха ха. Реготало , наче анекдот розказував.

 Ненавиджу. Чи можливо більше терпіти цього блазня. Гад. Козел. Дурень. Прокручувала усе. Ні дорогенький  це тобі буде весело.

  Швидким кроком зайшла до автобусу. Вистави досить на сьогодні. Антракт глядачі.

Колишня подруга повернулась:

  - ей,куди Ти ділась... ми ж домовились що почекаєш на мене..

  - Захотіла і пішла. Все.(Відсторонилась до вікна )

Далі їхали мовчки, вона зрозуміла без пояснень ,що співрозмовник з мене кепський ...

 Коли вожаті в гучномовець сказали:

- приїхали, беріть речі , нічого не забудьте..

Швидко вибігли. Розглядаючись на вкруги. Це було дуже красиво. Усюди зелені дерева і таке чисте гірське повітря. Вдихаючи  на повні груди , відчула себе наче птаха,  воля  і свобода . А не О це от все..

 Раз за разом діти вибігали з автобусів , як горили.Перестрибуючи один одного. Ми відійшли далі. Згуртувавшись , як на початку. Рушили в гостьовий дім. Перекусити. Набравшись сили . Угрупованні рушили. Спочатку було легко йти, з кожним горбком , змінювалась нагрузка. Десь по середині шляху. Упала порізавши руку , так подряпина . Та Юлька кричала. 

 - Сюди. Настя впала. 

Вожатий підбіг , промив ранку. Так без слів. Звалив мене на плечі. І ніс , тихо сопівши. Трохи втомившись . Присів біля дерева. 

 До нас підійшов хлопчина, усі кликали його Вадим. Запропонував допомогти нести. Я ж відмовилась.

І решта шляху долала самотужки. Пекло усе лице. Наче обпечене. Так ніби пробігла 100 кіл на стадіоні. Таки треба готуватись до походу . А то так важко.

 Юля йшла звісно краще. Монотонно повторюючи , яка я незграба. І треба було не відмовлятись від допомоги.

 Бачачи , вершину. Сили самі з'явились . Пришвидшили хід  усі. Я так зраділа. Що не помітила каміння. Ставши на нього, боляче скрикнула. Здається вивихнула, ногу. Вадим схопив під паху допомаючи. Колишня подруга милувалася горами з Вожатим і не звернула уваги. Я хотіла відмовитись . Та передумала , нога сильно боліла. Він допоміг мені сісти. Тут вже були дві групи. І знаєте самі , хто споглядав ненависно на мене.