Сила тяжіння !

  Анастасія

Зібравшись з думкою що подруги таки не буду мати. Вирішила поводитись наче нічого не знаю. Що ж я зроблю , одна. Так ще більше можна накликати неприємностей. Гірко і противно . Презирство з'їдало середину. Як Вона так могла, і Я не краща . Вірила у справжню дружбу. 

 Досить критично мислити. Почекаю, маю надію що обов'язково поверну їй тим самим "добром" .

  - Привіт, як Ти? 

Рома стояв позаду. Вигляд мав значно , кращий ніж його друг.

  - Нам треба поговорити. Думаю буде краще, пояснити свою поведінку на вечірці.

 Він переживав, був розгублений, і дивився з надією.

  - Так, треба поговорити. Але не тут . Давай підемо вечір на стадіон. Там і поговоримо. Зараз ще йдуть змагання. 

  - Добре, дякую.( Задоволено посміхнувся, і побіг до свого корпусу.)

  Я була на роздоріжжі. Що ж робити. Так не хочеться руйнувати перше відчуття. І усе завдяки тому козлу.

  Погода була хмарною , мав накрапати дощ. Як на серці. Вийшла до їдальні. За столиком сиділи Юля і вожатий Ден. Мило говорили. Коли підійшла. 

Привітно зустріли.

   - Де це Ти пропадаєш. На пробіжку ходила?Я б теж не відмовилась...

 Звісно, ти й так протопталась по нашій дружбі..Але відповіла звично:

     - Гуляла. Є що обдумати. Останнім часом.

  Денис зацікавлено глянув.

 - Щось сталось, ти ніби не знами!? Десь витаєш?

Нестерпно вдавати що нічого не знаю. Перевела стрілку на них.

 - А Ви не хочете поділитись . Ви примирились?

  - Так , нарешті ,завдяки тобі! ( вожатий погладив руку Юлі)

   - Будьте обережні, про це можуть дізнатись.

  І колишня подруга заклякла, згадала погрози ворога напевно.

   - Про що це ти , ми просто друзі! (Сказала занадто емоційно ,виказавши себе з головою.)

От твій найбільший страх. Подумала собі.

 - Добре, я ж нічого. Так , друзі, скоро швидко розбіжимося. Є в кого які плани проведення наступних днів. 

  - за програмою,( почав Денис)чекає похід у гори. На три дні. Захвату не розділяю. Бо купу обов'язків. Але емоції гарантую.  

Він в деталях описував поїздку. Тут недалечко . Дуже красиві і з чистим повітрям гори. Мальовничі краєвиди.

 Юля сяяла з середини. Їй було байдуже, що саме робити лиш би з ним. Я не дозволю собі розбити їх стосунки. Хай робить це  хтось інший. Хоч і зла на неї. Та маю серце.

  - Насть, що то вчора була за бійка. Тебе хлопці не можуть поділити?

 Скоріше один блазень ( подумала ).

  - Жартуєш , Ти знаєш краще мене ці події. З його знущанями кінця краю нема.

   - Вам треба поговорити. Ілля хоч має запальний характер. Та все ж таки варто спробувати.

 Ага, звісно. Вже біжу. Вистачить розмов. Він і так ледь не задусив мене. Ці повадки лякають , не готова до відвертості. Чує серденько щось не ладне.

  - Роз'їдемось. Стане все на свої місця.

  - Як хочеш. Нам розмова пішла на користь.

(Пригорнулась до Дена Ю)

Так так, ви точно не розмовляли. Мали серйозніші плани. Та вголос сказала:

 - Іду приберуся , маю ще речі складати. Не сумуйте.

 Полегшило в кімнаті. Зняла маску ввічливості. Не вмію грати. І чи варто. Так скоро поїду, з Деном хоч нормальне спілкування залишиться.

  От сиділа на ліжко, нікого не чіпала . Приперся. Всадився на мої випростані ноги. Скрикнула.

 Дурак! 

  - Що  гавкаєш, поговорила з ним?

  - Ввечері.

  - Нагадую мала, спокою не буде. Ні тобі, ні йому. Серйозно подумай..

  - Відстань, чого ввалюєшся , як до себе. Знаю. Годі погроз. Мене тішить, що табір мине. Я спокійно спатиму. Ти недіставатимеш тупими вчинками!

   - Ха ха . Наївна. Мрій далі. Це лише початок.

Може варто спробувати поговорити. А раптом достукаюсь. 

  - Слухай, що з тобою не так? Тебе з дитинства ображали? Чого Ти до мене вчепився! Як кліщ!

Я помітила жилку на шиї, пульсувала мала блідо фіолетовий відтінок . Назвати злим. Зараз нічого не сказати. Даремно почала розмову.

- Несмій, Ти хто така. Я казав тобі знай місце!

 Він навис наді мною. Як скеля.

 - Поясни свою поведінку!( Твердо промовила ).Чого Ти добиваєшся!?

 Задерла голову високо , дивлячись у ці безжальні очі .

 Губи стиснуту в лінію . Кулаки зжаті. 

  - Тобі ще зарано. Підозрюю веселощів буде багато.Кожна твоя дія . Неправильна ,чи не така як мені до вподоби каратиметься. Зрозуміла. 

В роті пересохло. Язик прилип до піднебіння. Я боялась. Цього хлопця. Відчула що ігри в минулому. Тут задіяно щось більше. Але що.!?

  - Будь слухняною собакою. Може помилую!

Він нахилився до обличчя промовив власно.

 - Це сила тяжіння! Знову , зробив це ... Потис мене до себе з усією силою. 

 Це не поцілунок, це знущання Гідності, він маркує мене. Як госпордар, собаку. ..

  Я ж закрила очі. Відбивала його від себе. На цей раз Ілля не відступав швидко. Тримав за волосся. 

 Довше десяти секунд нарахувала, нестерпних і противних.

Знову показав владу. Гай йому . Відпустив не дивлячись на мене вискочив в коридор. 

  Я проклинали ці дурні слова . Що-що,  а силу тяжіння напевно не чула , лиш відразу Гірку і зкалічену душу....