Запекла гра або Я теж граю!

 Анастасія

  Минуло вже два місяці мого перебування у цьому таборі. Після пияцтва сусідки. Вона дивним чином поїхала додому.Незнаю що спонукало до цього. Тай не дуже цікавилась. Як прокинулася в Його кімнаті. Швидко вмила лице , і накивала п'ятами. 

  Так на відстані ми співіснували. Він зачіпав мене усюди де міг. Якщо змагання то жоден м'яч не пропускав моє тіло. чимось завжди прилітало...

  Одного дня ,попросила Юлю щоб підлила Йому синьої фарби до шампуню. І Він ходив як Аватар. Ми реготали на повну. Так зрідка переглядаючись ненависним поглядом. Вожаті повідомили, що відбудеться прощальна вечірка. 

 - Юль що одягнемо, ( на підсвідомому рівні , Я була дуже близька з нею) маю персикове плаття чи краще чорне?

 Подруга зависла , у неї своя історія. Спочатку Ден усюди де міг уникав Її. А коли вона почала гуляти з хлопцями. Почалось щось неймовірне. Заставляв тих бідолах, працювати , то на кухні чергувати. То прапори збирати на стадіоні. А головне ніхто вожатому  не міг заперечити .

  Шкода що вони так не можуть зійтись. Гарна пара. 

  - Юль , чуєш? 

  - а , що, пробач. Задумалась. Що Ти казала?

  - вже нічого не зважай.

Одні проблеми від любові. Ніколи мені цього не пізнати. Наразі відчуваю сильну відразу до певної людини.

 Наскільки відомо, з розповідей дівчат, Христина на побачення не ходила. Щось там не вийшло. А я прекрасно знала причину. Скромно промовчала. Ельку втихомирував.

  Ми зібрались з подругою за довго до вечірки. Помінявшись сукнями. У мене рожева з відкритими плечима. А в Юлі персикова з стразами. Їй дуже личило. Вона заплела мені косу навкруг голови. Випустила пару порядок, підкрутила. Виглядало дуже романтично. Сама ж вийшла з розпущеними.

  Вирішили прогулятись алеєю вздовж табору. Така погода гарна. Сонце ховалося за обрій. На небі були різні відтінки кольорів. Наче художник намалював. Ми сфотографувались. Я помітила Дениса. Він підійшов:  - Ви дуже красиві, кожна по своєму.

 Потріпала його шевелюру. Подруга ще дулась . 

  - Хочу з Вами селфі, двома. Ставайте.

 Вони обійняли мене з двох боків. 

  - А тепер, давайте що цілуєте у щоки . Ну плізз.

 З великою неохотою. Але підались .

 І коли повернули голови. Я відійшла на зад і вони доторкнулася губами. 

  Одразу відступили на крок один від одного. Юлька ображено подивилась на мене. Вожатий ховав погляд. Але розгледіла ледь помітну посмішку ..

- Я Вас обох дуже поважаю , поговоріть.

 І пішла далі...

 Нехай ці двоє вияснять стосунки. А то набридла ця драма. Куди не глянь.

  Присіла на лавку насолоджуючись як сідає сонце.

Олена Сергіївна вийшла з будівлі . І прямо промовила:

 - Анастасія, Ти дуже красива . ( і вже тихіше)- шкода що мій син не бачить.

 - Ви мені лестите, спасибі.

  - знаю що з моїм сином не просто. В нього зараз важкий вік . Він намагається самоутвердитись.

 Знаємо ,знаємо. За мій рахунок- подумала я. Та додала:

 - Незнаю , за що він так невзлюбив мене. Гадаю брак уваги.

 - Можливо, батькової. Він останнім часом став, дуже зайнятим на роботі...

 - Ви говорили про це з ним?

 - Так , неодноразово. Ніякого результату, як бачиш. 

  - сподіваюся, що усе налагодиться.

Мені хотілося розпитати цю жінку ще більше. Та на алею вийшов мій ворог номер 1. Я замовкла. 

 Директорка усміхнулась  : - Ну що Ілля?

 Усе готове до прощального вечора?

 - бракує рук, допоможеш Настя?

І дивиться так наче ми друзі. Здається вперше назвав моїм ім'ям.

  - без моєї допомоги впораєтьсь.

 - Поспілкуйтесь , це піде Вам на користь.Скоро роз'їдетесь подомам. Буде прикро, що таки не поладнали.

 - Добре Ма. 

Схопив своєю лапою мою руку. Відвів до актового залу.

 - Дуй шарики, псино! ( Глянув з презирством)

І чого допомоги просив, блазень перед мамою , вихваляється.

 - Не буду, допоки не назвеш мене нормально!

  Олена Сергіївна сперлась на одвірок , не чула як він звертався. 

 - Що не прикрашаєте?

 - Тут Ілля не вміє просити?

 - Тут Вона не вміє виконувати!

Наші погляди зійшлись. Виглядали як два барани. Директор зітхнула і сказала: 

  - Так здається нічого не вийде, я здаюсь. 

І вийшла , ми продовжили гру у погляди. Ні я , ні він , не хотіли програти. Я Роздумувала як зробити щоб він здався. Агресією цього не досягти. Я вирішила діяти протилежним чином.

  Надіслала повітряний поцілунок. Він закляк. Тоді протер очі. Я ж промовила:

  - Ти програв і Я тепер теж граю!