Інші розваги у вільні години.

Анастасія

   Він пішов, так же як з'явився ,тихо і без шуму.. 

  Мої ж ноги стояли як приросли до підлоги. Я ще не могла оговтатись. Нащо ж так! Чому ці знущання . Скільки разів уявляла як принц цілує принцесу. Ніжно, повільно і взаємно. А це!!!

   Ненавиджу, всім серцем !.. 

Нарешті дійшла до кімнати. Упала на ліжко, не знімаючи одяг. І переконувала себе , що  це не сльози. Це вода, що змиває мої мрії, про перший красивий  поцілунок!

  Наступного дня, після зарядки на свіжому повітрі . Підбігла Христина, щаслива і омріяна . 

  - Дівчата привіт! Юль допоможеш зібратись ?

  - Ох і Христя, молодець напором взяла! Добре якщо такі справи , звісно.

 Я відчувала нудоту. Гірку , противну до блювання в очах. Як бути такою сліпою. Не бачити, що Ілля поганий хлопць. І робить вчинки дедалі Гірші!

 - Вибачте, мені треба подзвонити. ( і я втекла, бо не бажала слухати ці рожеві мрії...до не давна  і сама їх уявляла..)

 Так обдумуючи , де побути на одинці. Бо усюди можу зустріти Його.Не знайшовши варіантів. Вирішила теж бути сильною. І піти , розповісти усе Олені Сергіївній. Хай сама з ним розбирається.

  Прийшовши , почула голоси , з кабінету директорки. Підлуховувати не люблю. Але Вони так , голосно кричали.

 -Я не буду більше телефонувати! Він забув про існування Сина! Так робить справжній батько?!

 - Ні , це не правда,  просто у нього робота! Сядь на стілець!

  - Що скільки можна ! Робота у чому, у чому полягає робота?! Забувати про нас. 

   -  Сину годі, ти сказав вельми багато. Тобі треба заспокоїтись! Охолонути. 

  - А тобі? Не треба! Я більше не буду телефонувати.Не буду і крапка.

Відкрив двері і мало не збив мене. Такий розлючений і шалений. 

 - Що тут забула, шуруй на сніданок собако?! Місце Настя , місце! (Крикнув.)

Налякалась , вискочила як пуля . На дворі натрапила на Рому. 

  Хлопець  був здивований і радий бачити. 

- Гей, що таке, Ти так бігла,  мало з ніг мене не знесла !? 

 Я ховала свої очі.

 - Що трапилось,   Насть ?  Тебе хтось образив?

 Не хотіла рушити дружбу , але виговоритися дуже потрібно.

  - Я не хотіла, а він накричав .. І побігла. ..Бо боюся ...

 Сльози почали капати. Шмигала носом. Він обійняв легенько за плечі..

   - Чекай , чекай про що Ти ? Вірніше про кого ?

    - Ілля ( ледь чутно відповіла)..

    - Єй, глянь на мене!. Тобі не треба боятися. Хочеш Я з ним  сам поговорю?

    -Ні. Нетреба. 

    - Добре, тоді чим я маю допомоги?

    Я лиш похитала головою.

    Мовчала, врівноважила дихання. І тривога відступила. А тоді , згадала про обіцянку.

    - Можеш навчити мене битись?!

    - Ого, я вже співчуваю хлопцю. ( Підняв дві руки вгору. Наче здається).

  Це мене розвеселило. -Добре, без проблем! Ходімо зі мною.

 У спортзалі панувала тиша. Бо був ще ранок. 

 -  бери!( Кинув у мене рукавиці)

    -Такі важкі..

  - Ага .Ставай,  ноги на ширині плечей. І уяви кривдника. 

  Обличчя Іллі , намалювала моя уява. Як живого.

 Момент і вдарила з такою силою. Аж рука заболіла. Незважаючи на біль ще раз і ще і ще..

 Так я би  била незупиняючись. 

  - Єй що це Ви робите?!

 Ми як по команді повернули, Вожатий стояв і свердлив нас очима. Швидко на сніданок. 

Інші розваги у вільні години..