Шароваті хмари

  Анастасія

 Дівчата перешіптувались . Говорили усілякі  погані слова , на мою адресу. А все завдяки тому дурню. Вийшла з туалету . 

  На кориді побачила Вожатого. 

 Він з кимось говорив і був дуже засмучений. Я побачила в Ньому жаль. Що ж таке трапилось. Підійшла ближче. Почула обірвані слова. 

   - Так батько покинув , матір наплювала гуляє десь . От і виросло що виросло. 

  Спершу не мала уявлення про кого вони. 

Та приближившись . Денис аж лице витяг, від того ,що я почула. О ні , тільки не Ти . Невже Ти повіриш в цю маячню. 

Але мої емоції відображались на обличчі. 

  Він сказав: - почекай. Поговоримо.

 Я вже бігла ховаючись . Ден наздогнав саме біля того самого  саду. Чого мене сюди тягне. Інстиктивно.

 - Ти чого втекла, ледь здогнав!?(захекався  хлопець)

  - Просто. ( Зберігаючи лице , щоб не розплакатись)

 - Давай поговоримо. Я не роблю висновки завчасу і погано про тебе не думаю. 

 Протяг руку : - Давай дружити. 

 Я пішла на зустріч, та зашпорталась. І ледь не впала Він зловив. І щасливо усміхнувся..

 - Ти така незграба. Постійно попадаєш в неприємності. Нагадуєш мою сестру. 

Ми говорили на різні теми . З ним було дуже цікаво. Він розповів про свою сім'ю . Потроху Я відкрилась і довірилась . І між нами зароджувалася справжня дружба. Час летів швидко. Він розповів про різновиди Хмар. Я була настільки вражена . Аж рот відкрила , Ден зареготав. Ми повлягалися на траву і виглядали хмари. Це було цікаво. І не звично . Ось так лежати почув з хлопцем . 

  Найбільше сподобались Шароваті хмари. Вони нагадували того погано хлопця. І відображали моє життя . Сіре і туманне. 

  На горизонті появилась Юля , (виглядала здивованою), як побачила з ким Я розмовляю . 

Привітно помахавши , запросила Її до нас.

    - Я вже зашукалася Тебе. А он де пропадаєш. 

    -  І тобі привіт Юля.( Ден говорив з неохотою .)

    Вона лиш кивнула. Та що ж між ними?!

    Вожатий піднявся :  

- Вибачте, дівчата ,  мені вже час.

  І рушив у своєму напрямку. А Юля не зводила погляду з Нього. Мені кортіло запитати що між ними. Але замість того промовила: 

 - Які твої улюблені хмари? 

 Дівчина наче під гіпнозом, була глибоко в собі. І засмучена.

І відповіла : 

- Шароваті, вони нагадують мені одну людину. 

Так ми й мовчали . Кожен про своє. І спільне загалом.